Минулого року, на прохання моєї доньки, ми з чоловіком купили машину для нашого зятя.

А у вересні цього року нам знадобилася допомога у транспортуванні врожаю з нашого городу, що в основному складається з 10 акрів посадженої картоплі.

Ми, природно, сподівалися, що наші дочка і зять допоможуть, особливо з огляду на нашу нещодавню щедрість. Коли 10 років тому наша дочка Дарина вийшла заміж, ми подарували їй квартиру з однією спальнею.

І буквально минулого року, коли наш зять зазнав труднощів із працевлаштуванням, наша дочка звернулася до нас – і ми купили їм автомобіль, який мав допомогти йому у пошуку роботи. 12 тисяч доларів, які мали піти на ремонт нашого будинку, були віддані сім’ї доньки.

І ось, коли ми попросили їх допомогти з картоплею, вони спочатку погодилися, але пізніше моя дочка повідомила, що вони не можуть допомогти через зобов’язання її чоловіка.

Збентежені, ми були надані самі собі. У результаті ми заплатили сусідові чималу суму за перевезення нашого врожаю. На нашуподив, наступної неділі наша дочка і зять приїхали на своїй машині,

розраховуючи набрати для себе картоплі. Я вручила їм два мішки та повідомила ціну.

Моя дочка була здивована, прийнявши мою серйозність за жарт.

Зрозумівши, що я не жартую, вона сердито залишила гроші на столі, висловивши своє розчарування нами.

Тепер вона не розмовляє зі мною, почуваючись зрадженою. Але я не можу не поставити питання: хто кого зрадив?

КІНЕЦЬ.