Йшов 2015 рік, я повернувся зі служби, мене дочекалася дівчина, влаштувався на роботу на завод, отримавши гуртожиток. За планами моїх батьків все мало скластися добре, постійна і добре оплачувана робота з перспективою зростання.

Але як це буває з молодими та гарячими хлопцями, або ти обираєш роботу та навчання, або друзів та гулянки. Як не намагалася мої батьки та близькі, я вибрав друге.

Почав пити і гуляти, настав час прогулювати роботу спочатку по одному дню на тиждень, потім тижнями. У 2016 році мене звільнили, я за рік перетворився з нормальної людини на простого молодого пияку, брехню, якою я жив не знала кордонів.

Завжди казав, що хтось винен і у звільненні, але не я. За півтора роки поневірянь і постійного вживання напоїв я опинився на узбіччі життя, а точніше моєю ночівлею стало місце під мостом, з такими ж не невдахами, як і я.

Спав я, де тільки можна, загалом, безхатько і злидні. У 2018 році я все ж таки вирішив влаштуватися на роботу хоча б вантажником, прийшов влаштовуватися в рваних туфлях і брудних штанях. Мене прийняли, я працював, а після роботи частенько пив.

Ми з дівчиною, яка все це терпіла протягом років і вірила в мене, для порятунку вирішили одружитися, бо вважали, що це порятунок і наших стосунків, і мого життя. Але ми помилилися, справа ось у чому, що кільце на пальці не заважало мені пити після роботи, тільки контингент безхатьків змінився звичайними трудягами, які працюють і п’ють, більше нічого.

Так ми прожили ще майже пару років, я набрав вагу у 100 кілограм, любив добре випити та щільно поїсти. Але прийшов кінець 2019 року, я пішов і з цієї роботи, вирішив їхати на море до Одеси працювати в громадському харчуванні.

Приїхавши на море за три місяці я нічого не заробив, а тільки пив, дружина приїхала теж працювати і там уже в променях морського сонця спостерігала за тим, як вона не щаслива дівчина з чоловіком живе, а спостерігає за моїми старими витівками.

Приїхавши з моря, ми почали жити як жили до моря. У 2020 році, дивлячись на себе в дзеркало, я розумів, що життя йде коту під хвіст, так я дивився на себе кілька місяців. І ось одного з зимових днів я вирішив, що зміню себе до невпізнання.

Зараз 2023 рік, ми як і раніше одружені, у нас все добре, я схуд за 4 місяці на 32 кілограми, перестав пити, почав заробляти, пішов вчитися. Я живу в чистій квартирі, часто їздимо на море і радіємо життю.

Озираючись назад, я не можу зрозуміти і прийняти, що це я був під мостом, що я був у суспільстві безхатьків, що ця жінка стільки років вірила в мене і чекала. З цього я зробив висновок, що життя на краще може змінити будь-яка людина, немає жодних рамок або обмежень, за винятком хвороб.

Зараз у нас по-справжньому щаслива родина, лишилося тільки малюка запланувати. У цих рядках складно написати всі ці п’ять років поневірянь, складно описати товариства, з якими я стикався, ситуації, в які я встрявав.

Це була не проста школа виживання, паркан, який я поставив перед свідомістю, було складно перестрибнути, адже його я ставив сам. Але я все змінив.

КІНЕЦЬ.