Оксана виросла в селі, в сім’ї з п’яти чоловік: мама та бабуся Галина, вони виховували двох сестер – її, середню Валю та брата Віктора. Батька не стало, коли молодшому було лише три місяці. Так сім’я залишилася без годувальника.

Здебільшого ними займалася бабуся, мама постійно працювала у дві зміни, медсестрою у місцевій лікарні. Баба Галя буквально на руках їх винянчила, та ще встигала і господарством займатися, і на городі все вирощувала. А без усього цього вони взагалі б пропали, зарплата у мами була невелика, пенсія за втратою годувальника ще менша, а вже про бабусину смішну пенсію можна й не говорити.

Оксана одна з усіх поїхала до міста, закінчивши школу із золотою медаллю, вступила до інституту та вивчилася на терапевта. Вона і в інституті навчалася на відмінно, потім її помітили на практиці, коли вона була інтерном та після закінчення інституту, запропонували місце терапевта у відділенні та виділили кімнату у гуртожитку.

Потім Оксана Василівна зустріла свого майбутнього чоловіка та остаточно стала міською, переїхавши у квартиру чоловіка. Тепер вона зрідка приїжджала у гості до рідного села. Мама і бабуся дуже пишалися нею, а сестра заздрила і тому вони практично не спілкувалися з нею.

Потім сім’я потихеньку почала розпадатись: Валентина вийшла заміж і пішла в будинок до чоловіка, мами не стало. Молодший брат, повернувшись з служби, жив із бабусею Галиною, їй на той момент уже було сімдесят сім років, а потім узяв жінку з дитиною і перейшов жити до неї.

Бабуся залишилася одна, вона відмовилася від пропозиції Оксани переїхати до неї в місто, скільки та її не вмовляла, сказала, що звикла справлятися сама з усіма справами та жити у своєму домі. Минуло трохи більше року і ось, незадовго до новорічних свят, бабуся не відповіла на два дзвінки внучки.

Тоді жінка зателефонувала сестрі, та сказала:

– Що ти переживаєш, з нею все гаразд, я бачила бабусю кілька днів тому, здалеку, вона йшла в магазин, мабуть.

Оксана попросила Валентину відвідати стареньку, але та пробубнила, що їй ніколи, своїх справ повно, нічого з нею страшного не сталося, а сталося б, сусіди вже повідомили.

Оксану її відповідь розлютила, як можна так про живу, рідну людину говорити. Тоді вона зателефонувала братові, слухавку взяла невістка, яка, за словами бабусі, її не любила. Та сказала, у відповідь на прохання покликати брата до телефону, що Віктор загуляв, і заснув.

Недовго думаючи, Оксана взяла три дні за свій рахунок і поїхала до села. Коли зайшла до будинку, то обуренню її не було меж. Бабуся лежала на ліжку, укутавшись у ковдру поверх кожуха, у холодній нетопленій хаті. Вона занедужала і ніхто з онуків не спромігся навіть дійти до неї, не кажучи вже про те, щоб купити все необхіднк і доглядати за бабусею.

Оксана навіть розплакалася від сорому і за себе, і за рідних, які кинули на свавілля долі, людину що виростила їх, віддавши їм свою любов і турботу. Оксана притиснула стареньку до грудей:

– Вибач, рідна, пробач, заради Бога, за черствість нашу. Все, одягаємось, я тебе забираю до себе, без жодних відмовок.

У міській квартирі бабуся була вперше. Їй усе було дивно і гаряча вода з крана, і унітаз, на який вона дивилася з подивом, потім, коли одужала, боялася вперше запалювати газову плиту.

Оксана купила їй все нове, особливо їй сподобався махровий халат і м’які тапочки, яких у неї зроду не було, як вона висловилася. Онук, вірніше, її правнук, переїхав до зали, а бабусі віддали дитячу, щоб вона себе вільно та комфортно почувала. Повісили їй невеликий телевізор, а правнук навчив її керувати пультом.

Бабусі стало краще, стала краще виглядати. Вона переглянула купу серіалів та фільмів, була така щаслива, як маленька дитина, дивуючись усьому. Оксана раділа, що бабусі у них подобається. Але минуло три місяці і на початку квітня вона зібралася додому. Внучка її не відпускала, але бабуся була непохитна, город їй, бачите, треба висадити.

– Ти точно, добре почуваєшся?

– Оксано, звичайно, рідна, я себе давно так добре не відчувала, як зараз. Поїду я, додому вже хочу.

Коли вона зібралася і, вже прощаючись із Оксаною, сказала:

– Я прожила ці три місяці в раю на землі, дякую тобі, моя улюблена онучка. Це була єдина, справжня відпустка за все моє життя.

А ближче до осені бабуся пішла до небесного раю. Провівши її в останню дорогу, Оксана повернулася на восьмий день додому і зайшовши в квартиру, раптом засмутилася, побачивши біля дзеркала бабусю, вона стояла у своєму, махровому халаті, що полюбився їй, і милувалася собою. Потім глянула на Оксану, послала їй повітряний поцілунок і зникла.

І раптом Оксана зрозуміла: бабуся повернулася туди, де їй вперше за все її нелегке життя, було справді добре. І на душі у онуки стало світло і радісно, ​​від того, що вона хоч крапелькою щастя віддячила за все, своїй коханій бабусі.