В той день Настя хрестила свою другу дочку. В церкві до неї підійшла жінка, яку вона не відразу впізнала. Жебрачка, яка просила милостиню, була її злою мачухою. – Прости мене, я дуже винна перед тобою. Але, як бачиш, я сповна розплатилася за все. Мої діти вuгнали мене, я не потрібна їм

Усе своє свідоме життя, Настя жила з татом. У їхніх стосунках панувала гармонія і абсолютне взаєморозуміння. Так було, поки батько не одружився.

Гаразд, що він привів в будинок чужу жінку, але разом з нею батько приволік і 2 її дітей: сина і дочку. Дочку мачухи поселили до Насті в кімнату, забрали у неї половину шафи і віддали комп’ютер в загальне користування.

Настя відразу не сподобалася зведеній сестрі, і та не пропускала нагоди нашкодити: порвати улюблену сукню, розсипати тіні, видалити потрібний файл з комп’ютера. Зведений брат постійно ображав дівчину, бувало і бuв, під радісне хихикання рідної сестри.

Скаржитися батькові було марно, він повторював фразу одного відомого мультяшного кота: «Друзі, давайте жити дружно.» Мачуха повністю взяла батька в оборот: він і кроку не міг ступити без схвалення дружини.

Саме на її вимогу, Настя після школи пішла навчатися не в інститут, а в училище, адже нещасним рідним діткам навчання в інституті важливіше, а Насті від бабусі дістанеться квартира, нехай сидить вдома, вогнище зберігає, навіщо їй освіта?

Поки Настя вчилася, не стало бабусі. Настя вже запланувала переїзд, але її квартиру віддали старшому братові. Адже у нього скоро буде дитина, йому потрібніше житло. Проти волі батька Настя не пішла.

У 19 років Настя почала працювати, мачуха почала вимагати з неї покупку продуктів і оплату комунальних послуг. Скарга батькові була перервана мачухою, яка звинуватила Настю в невдячності, адже її вчать самостійного життя, потім Настя сама подякує за науку. Тим часом у старшого брата народився син.

Батько відсвяткував народження онука своєрідно – умовив Настю написати дарчу на брата, адже їй потім дістанеться батьківська трійка. Через рік Настя пішла на знімне житло. Зведена сестра народила двійню, батько дітей кинув її ще до народження дітей, і доглядати за вічно горлаючими немовлятами зобов’язали Настю. Коли один з дітей наївся котячого корму з миски, Настю побили. Її заперечення, що у дітей є мати і саме мати повинна стежити за дітьми, як зазвичай, слухати ніхто не став.

Саме це стало останньою краплею і Настя зняла кімнату. Як грім серед ясного неба, на Настю звалилося звістка про швидкоплинну хворобу батька. Її навіть не покликали. Дізнавшись про все, Настя пішла до мачухи для розмови.

– Забирайся звідси, твій батько квартиру мені відписав, немає тобі тут місця.

Засмучена горем дівчина пішла, щиро вірячи, що ніколи більше не зіткнеться з цією сімейкою.

Настя помилилася. Через 10 років вони з мачухою зустрілися, в церкві. Настя хрестила свою другу дочку, а мачуха просила милостиню на паперті. Вона впізнала дівчину, підійшла до неї.

– Прости мене, я дуже винна перед тобою. Але, як бачиш, я сповна розплатилася за все. Мої діти вuгнали мене, я не потрібна їм. Пробач.

– Бог простить. – відповіла Настя, розвернулася і пішла. Пішла жити далі, своїм спокійним, щасливим життям.

КІНЕЦЬ.