Мене виховувала одна мама. Про свого батька я нічого до ладу не знаю, бо ніколи в житті його не бачила. Мама ж особливо про нього нічого не розповідала, тільки те, що він зник, коли дізнався про її вагітність.

Жили небагато. Мати хоч і рвала жили на роботі, але не могла створити мені райських умов. Навчалася я на заочці, яку сама оплачувала, жила в гуртожитку, бо на інше грошей не було.

Одягалася, фарбувалася і відпочивала я в міру своїх можливостей. А грошей у мене було дуже небагато, майже все зароблене або йшло на навчання, або йшло на купівлю чогось потрібного.

Крутилася сама, у мами не було можливості допомагати, тому я не блищала вбраннями та прикрасами. Завжди була чиста, охайна, але наметаний погляд тоді ще майбутньої свекрухи одразу розпізнав у мені злиденну провінціалку.

Я їй не сподобалася, звичайно. Вона для сина чекала якусь дуже вже вигідну пару, бо вони корінні столичні жителі, у її сина освіта, перспективи, робота, та й сам собою гарний.

І тут я, добрий день. Ні кола ні двору, заочна освіта, яку свекруха і за освіту не вважала. Загалом, я їй одразу припала не до двору. Вона й не соромилася про це говорити.

Але чоловік маму слухати не став, зробив мені пропозицію, ми винайняли квартиру і стали жити. Свекруха регулярно приходила говорити, що мене мало не з смітника підібрали, я нічого не знаю, нічого не вмію, негідна я її сина.

Ми з чоловіком збирали на своє житло, і свекруха регулярно капала йому на мозок, що вона була б готова скинутися йому на іпотеку, якби і мої батьки взяли участь, але якщо вони не можуть, то і вона не стане, а то несправедливо вийде.

Я про всі ці розмови знала, вони мене засмучували, але чоловік маму не слухав, порикував на неї, коли її заносило, мені жодних претензій ніколи не висловлював.

Все змінилося в один момент, коли на мене раптом звалилася спадщина. Мені зателефонувала якась жінка, представилася та попросила про зустріч.

Вона назвалася сестрою мого батька, сказала, що йтиметься про нього. Я була дуже здивована і пішла на зустріч, бо хотіла хоч щось дізнатися про батька, якщо вже мама нічого не каже.

Виявилося, що батька вже немає в живих. Він завжди хотів нас з мамою знайти, але вони з мамою познайомилися під час навчання, тато тоді налякався її вагітності і втік, а потім пробував знайти маму, але вона вже поїхала до свого міста, а тато не знав, звідки вона родом.

Він знайшов маму і потім мене через інтернет, коли я вже закінчила школу. Наче хотів зустрітися, але все боявся, відкладав, а потім зізнався сестрі, що йому страшно. Так він і не наважився.

Потім він захворів, і коли зрозумів, що невиліковно, написав заповіт, яким усе його майно переходить мені. Батька не стало, його сестра знайшла мене, щоби все це розповісти.

Що діялося у мене на душі, я не переказуватиму, це все дуже складно. Але я стала володаркою квартири та будинку, а ще батько залишив мені гроші на рахунку у банку, чималу суму.

Коли про це дізналася свекруха, вона змінилася до невпізнання. Зовсім інша людина. Усміхається мені так, як ніколи не посміхалася. Стала такою лагідною, такою ввічливою.

Ми з чоловіком збираємось їхати до того міста, дивитися, що там у мене за спадок. Свекруха все шукає причини напроситися з нами, їй же дуже цікаво, але я її з нами не кличу, боюся, що від такої непристойної маски дружелюбності її параліч розіб’є.

Отак, завдяки батькові, якого я ніколи не бачила, я стала раптом найчудовішою невісткою.

КІНЕЦЬ.