Баба Катя знову продала свої букетики квітів швидше за двох своїх конкуренток.

Їх на цій точці стояло завжди троє. Три літні жінки, з кошиками, в яких красувалися маленькі скромні букетики – в основному з хризантем і айстр.

Жінки стояли трохи віддалік одна від одної – вздовж скляної вітрини модного магазину одягу. Вибрали вони це місце не просто так – недалеко ж знаходився кінотеатр.

У кіно часто ходять парами й чоловіки іноді купують дівчатам квіти.

Але чомусь на заздрість конкуренткам у Каті квіти завжди розкуповувалися дуже швидко. Хоча й букетики в неї були часом гірші, аніж в інших продавчинь.

Ось і зараз у неї залишився тільки один букет, тоді як дві інші жінки не продали ще й половини своїх букетиків.

Повз неї проходила парочка – молоденький хлопчина під ручку з красунею дівчиною не поспішаючи прямували на черговий сеанс кіно.

Дівчина, побачивши квіти, зупинилася, подивилася на свого кавалера й посміхнулася.

– Що таке? – розгублено спитав хлопець.

– Подивися, які гарні квіточки! – зітхнула млосно дівчина.

– Так? – хлопець вдав, що щойно помітив літніх жінок із кошиками. – Ну, я не знаю, Оленко… Квіти, якщо чесно, так собі… Звичайні якісь. І букети надто маленькі.

– А мені вони подобаються, – замріяно сказала дівчина. – Скромні, і водночас веселі.

– Так? – хлопець невдоволено глянув на бабу Катю і запитав: – Скільки коштує у вас букетик?

– Двісті гривень, – відповіла продавчиня.

– Двісті гривень? За такий маленький букетик? – хлопець з тугою подивилися на свою дівчину і мимоволі скривився. – Оленко, давай в іншому місці квіти подивимося…

– Юначе, ви в мене подивіться квіточки! — радісно вигукнула бабуся, що стояла поруч.

– І в мене теж квіти дуже гарні! – заголосила третя продавчиня. – Підійдіть до мене, подивіться.

Хлопець розгубився, і дівчина тільки зараз здогадалася, що її хлопець, напевно, не має на квіти грошей.

Вона одразу зробила серйозне обличчя, й сказала:

– Гаразд, Микольцю, ти маєш рацію, ходімо далі. Мені, якщо чесно, теж ці квіти не дуже… – сказала Олена й пішла у бік кінотеатру.

А хлопець все ще стояв і розгублено про щось думав.

– Хлопче, підійди до мене ближче, щось скажу, – баба Катя поманила його пальцем. – Тільки на вухо скажу.

– Що? – знову невдоволено спитав він, але все-таки нахилився до неї.

І тут вона непомітно поклала йому в щось у долоню.

Хлопець глянув, що то таке й застиг від несподіванки.

Там була складена в кілька разів купюра.

– Ось тобі гроші на квіточки, тримай, – прошепотіла баба Катя. – Тільки так тримай, щоб ніхто не помітив. І давай, клич сюди свою красуню, при ній купи в мене букет і подаруй. Зрозумів?

– Та ви що? – зашепотів розгублено й хлопець, не розуміючи, що відбувається.

– Кажу тобі – тихо, хлопче, тихо! – продовжила вона шепотіти. – Я ж розумію, що в тебе немає грошей. Але ж дівчина хоче квіточки. Ось і порадуй її. Нехай вона думає, що тобі для неї нічого не шкода. Ну чого ти застиг? Роби, як я говорю.

– Але ж це ваші гроші! – зашепотів він. – Я ж вам повернути їх, мабуть, не зможу.

– Припини говорити нісенітниці. Повертати мені нічого не треба. Я ж не в злиднях. Я квіти продаю, бо маю їх у саду багато. Для душі я продаю їх. Клич краще дівчину.

– Микольцю, – дівчина вже сама зупинилася, обернулася і здивовано глянула на нього. – Ти чого там застиг? Я ж говорю, мені квіти не потрібні. Ходімо швидше!

– Олено, іди сюди, – нарешті зважився юнак. – Я тут подумав, і таки вирішив купити тобі цей букетик.

– Не треба! – вигукнула рішуче дівчина. – Ну, навіщо це все? Ми вже домовилися.

– Ну як навіщо? – хлопець невпевнено посміхнувся. – Я хочу, щоб тобі було приємно. До того ж, так ми допоможемо цій бабусі. У неї пенсія маленька. Вона ж тут не просто так сидить.

– Так, у мене пенсія маленька, – закивала баба Катя, підігруючи молодику. – Мені кожна копієчка дорога.

– Ну, якщо тільки допомогти бабусі… – дівчина розпливлася в посмішці. – Який ти в мене, виявляється…

Хлопець простягнув бабі Каті її ж гроші і винувато сказав:

– Спасибі вам.

– І тобі, синку, дякую! Нехай тобі й твоїй красуні ці квіточки принесуть щастя!

– Дякую! – вигукнули хором молоді.

Олена радісно взяла в Миколи букет, вони взяли один одного за руки і, щасливі, вирушили по своїх справах.

– І що ти йому, цікаво, на вухо нашепотіла? – із заздрістю запитала бабу Катю одна з її конкуренток. – Через одного щось шепоче й шепоче…

– І як тільки сорому вистачає ось так умовляти дітей, – невдоволено пробурмотіла й друга жінка. – Цей хлопчик, мабуть, останні гроші їй віддав, а вона й рада.

– І вам теж вдало все розпродати! – відповіла їм весело баба Катя, взяла порожній кошик, і неквапливо вирушила додому.

Дорогою вона зайшла в продуктовий магазин, купила продуктів і тортик.

– Ну, що, бізнесменко, багато сьогодні наторгувала? – весело зустрів її чоловік Петро, теж пенсіонер.

– А ось, бачиш, скільки! – вона почала викладати куплене на стіл. – Витратила весь прибуток до копієчки.

– Це з двадцяти букетів? – засміявся чоловік. – Багато. Напевно, половину квітів знову роздарувала?

– Так я ж не заради грошей їх продаю! – знизала плечима баба Катя. – Ось, скоро квіти в саду закінчаться, почну шкарпетки для діток в’язати. Тоді, може, й зароблю…

Вона подумала, подумала, й додала:

– Хоча, й це не обов’язково…