Нарешті Роман зробив пропозицію Тетяні. Вона прямо сяяла від щастя.

Роман, її Роман! Адже стільки про нього подруги говорили поганого, напевно просто заздрять? А він хороший, кохає її…

Окрім Романа, у Тетяні нікого й ніколи не було. Вона не була сіренькою, просто так вийшло. У кого вона закохувалась – її не помічали. Хто показував свою увагу – були не до її смаку.

Роман жив з батьками у великій квартирі. Тетяна мала однокімнатну квартиру, яку придбали для неї батьки.

Де вони житимуть молоді ще не обговорювали, але Тетяна думала, що в її квартирі.

Мамі Тетяни Тамарі Петрівні майбутній зять довіри не вселяв. Було в ньому щось не так… Пояснити вона не могла, але знала, що хорошого з цього всього нічого не вийде.

– Тетяно, ти добре його знаєш? – запитала Тамара Петрівна.

– Ви ще так мало зустрічалися, а ти виходиш заміж. Прямо, як в останній вагон застрибуєш. Ти ще ж молода…

– Він мене любить, і я його також! – рішуче сказала дівчина.

– Мабуть… Так, люблю!

– Мабуть! – ахнула жінка.

– Сама не знаєш, чи що?

– Мамо, я вийду заміж, це більше не обговорюється!

– Гаразд… Вчися на помилках. Але знай, що ми завжди поряд…

Підготовка до весілля йшла повним ходом. Молоді саме обговорювали кількість гостей, як раптом сталося несподіване.

– Мама написала список наших родичів, це двадцять п’ять людей. Усіх потрібно обов’язково запросити. – сказав Роман.

– А ми теж із мамою склали. У нас майже стільки ж, трохи менше. А ще наші з тобою друзі. Людей 60-65 буде всього.

– Це дуже багато. Треба скромніше зробити. П’ятдесят чоловік цілком достатньо.

– І друзів запрошувати не будемо? Це якось не дуже.

– Будемо. Тобі треба свій список переглянути. Прикинь там, хто подарунки дорожче подарує – залиш, а решту викресли.

– Як? Тоді й ти своїх викресли.

– Моїх не можна.

– І моїх не можна.

– Тоді друзі будуть лише мої! Адже в тебе немає подруг!

– Є, Оксана…

– Тільки не вона, бачити її не хочу. І не Рита, і не Ліза.

Тетяна образилася.

– Ну чого ти? Подумаєш, подруг не буде. Зате родичі всі. Ти зробила вибір. А в мене буде дев’ять однокласників, серед них троє дівчат, вони тобі й замінять подруг.

Роману купили костюм, дорогий, гарний. Але коли Тетяна озвучила йому ціну своєї сукні, то це йому не сподобалося.

– Сукні я твоєї не бачив, але думаю, що вона стільки не вартує. Візьми напрокат. Тільки один день же ж.

– Але сукню мені купують батьки…

– Дуже добре. Візьми грошима, нам знадобляться. А сукню тільки напрокат. І туфлі, напевно, можна там же взяти.

– Ти собі костюм там візьми!

– Я вже купив. Я старе із секонд хенду не люблю.

Тетяна розповіла все мамі.

– Доню, це ще квіточки, – сказала Тамара Петрівна. – Ви ще не одружилися, а він тебе ні в що не ставить!

А далі було ще цікавіше…

– Треба обговорити, де ми житимемо, – сказав Роман.

– Так у мене в квартирі…

– Ось ще! У тебе! Квартира твоя, а не моя. Її треба здавати в оренду, нам гроші будуть потрібні. А житимемо у моїх батьків. У мене велика кімната. А у майбутньому квартиру взагалі можна продати.

– Я навіть зі своїми батьками давно не живу і з твоїми не хочу.

– Не хочеш, а доведеться. Мамі одній важко утримувати таку велику квартиру у чистоті. І ремонт нам треба робити, а твої гроші будуть доречними. Тож і на сукні заощадь. І якщо ми вже про економію, то від весільної подорожі треба теж відмовитися.

– Але путівку нам мої батьки купуватимуть, як подарунок на весілля.

– Нехай дарують гроші. Нам так зручніше.

– Кому? Тобі і мамі твоїй?!

– Усім нам, тобі, мені, мамі. Адже мама оплачуватиме наш бенкет і всі витрати.

– А нічого, що й мої батьки половину вносять?

– Ось і добре. А могли б і більше дати, адже ти тепер у нас житимеш.

– Це ще не вирішено. В мене є квартира. Ми можемо жити у ній. Я працюю і чудово впораюся з усім.

– Ти ще сперечатися зі мною будеш, кохана? Ти давай, не вигадуй. Ми все вирішили! Скоро весілля. Сукню взяла? Поспішай, а то розберуть усі хороші. Нині все беруть. Я не хочу, щоб ти виглядала як недолуга.

– Що?! Я можу собі дозволити нову сукню, тим більше заміж я виходжу вперше!

– Ну і купуй. Стане в нагоді, коли другий раз заміж виходитимеш. Я ж тобі пояснив, що треба економити! Я ж запропонував вихід. Адже машину беремо напрокат. Подумаєш, сукня!

Тетяна задумалася, вже не вперше, чи варто виходити заміж за Романа. Якщо він зараз такий, то що буде після весілля? Ще нещодавно, до подання заяви, у них все було добре. Але щойно вони призначили дату весілля, все змінилося. Роман став командувати і навіть не прислухався до думки Тетяні.

– Ну що вирішила? Це ж вигідно. Не одну тисячу заощадимо. І так витрат купа.

– Ну звичайно. А ще й на море не поїдемо. І машину можна взяти дешевшу. Ресторан не треба, вистачить кафе, там дешевше. І гостей не треба. За одним маленьким столиком посидимо. Ось і економія величезна!

– Кохана, але це вже перебір, так не можна. Подумаєш сукню, що з нею потім робити? Гроші викинеш на один раз.

– Знаєш, Романе! А візьми собі наречену напрокат!

З цими словами Тетяна підвелася і пішла. Роман намагався зупинити її, але його затримав адміністратор. Рахунок у кафе ще не був сплачений.

Роман дзвонив, але Тетяна не брала слухавку. До призначеної дати весілля залишався ще місяць. Гостей запросити ще не встигли, тільки повідомили найближчим. Тетяні подзвонила матір Романа.

– Тетянко, що у вас відбувається? Ми вже все готуємо, костюм Роману купили, а ти що? Чому ти його образила?

– Я його образила?! Добре, що я дізналася його до весілля! Витрат менше. А то б весілля зіграли, а потім розлучилися. Гроші на вітер.

– Він просто економний.

– Але на собі він не заощаджує! Себе він любить тільки себе! І зиск шукає тільки для себе!

– Це ж добре. Економний чоловік. Чого ще треба тобі?

– Нічого не треба. І чоловіка такого не треба. Прощавайте…

…Роман приходив миритись, але так і не зрозумів, чому перед самим весіллям його покинула наречена.