Рита була приваблива жінка, сорока пʼяти років.

Доглянута красуня з бездоганним почуттям стилю…

І хто б міг подумати, що у цієї блискучої жінки не влаштоване особисте життя!

Рита була тиха за вдачею, не любила скаржитися, але в душі переживала, що не може знайти свою половинку.

І саме з цією проблемою вона намагалася впоратися сама, не виставляючи її напоказ.

Були у її житті чоловіки. Така красуня просто не могла залишатися без чоловічої уваги!

Ще в інституті у неї було кохання з Михайлом, студентом з паралельного курсу.

Він любив Риту, і навіть обіцяв одружитися з нею:

– Як тільки закінчимо інститут ми з тобою неодмінно одружимося, так Рито?! Що мовчиш? – постійно говорив він на цю тему.

Йому подобалося, коли вона погоджувалася. Вони мріяли, веселилися і навіть уявляли, як житимуть у великому будинку з купою дітей.

Так хотів Михайло…

А коли до закінчення інституту залишалося місяці два, він різко передумав одружуватися:

– Давай відкладемо наше одруження до майбутніх часів… – сказав хлопець.

Рита здивувалася, але не стала докладно розпитувати що та й як, і просто сказала:

– Ну давай, а втім, це тобі завжди хотілося неодмінно одружитися, це ти постійно твердив про це!

Рита майже й не засмутилася, але було зачеплене її самолюбство.

А як же ж?! Вона ж перша красуня в інституті, через Михайла багатьом хлопцям давала відкоша.

А він, не пояснюючи нічого, отаке видав!

Але потім виявилося, що Михайло – мамин синок і без її дозволу одружуватися не міг.

Риту мати знала, а коли син розповів їй, що вони збираються одружитися, та раптом сказала:

– Синку, я не хочу бачити Риту частиною нашої родини. Так, вона красива, навіть дуже красива, але мати таку дружину погано…

На неї все заглядатимуться, ти ревнуватимеш і нервуватимеш.

Нічого хорошого із цього не вийде. Повір мені.

Є така приказка:

«Гарний торт один їсти не будеш».

Ти вже повір мені синку. І одружишся ти з Оленою, донькою моєї подруги, ти знаєш їх.

Тож відмовляй своїй Риті, нехай живе далі без тебе!

…Так і сталося. А коли Рита дізналася, що мама йому не дозволила з нею одружитися, то навіть зраділа, що Бог відвів від цієї родини!

…Після інституту почалося самостійне життя.

Рита працювала, будувала кар’єру, зустрічалася з чоловіками, проте будь-які стосунки скоро закінчувалися.

Жоден кандидат не міг дотягнутися до її вимог.

Вона надто критично ставилася до людей і навіть своїх близьких.

Зарозуміло дивилася на колег і чоловіків, яких вважала нижче за її статусом.

Вона працювала у великій компанії начальницею відділу.

Начебто й не така висока посада, але все-таки керівник.

З єдиною своєю подругою Рита часто ділилася:

– Катю, ти навіть не уявляєш з ким я працюю! Майже всі ніякі – недалекі і непорядні.

Навколо мене одні недолугі і не лише на роботі, а й серед сусідів є такі.

А в офісі мені заздрять, не цінують, навіть підсиджують.

А я така королева краси, змушена це все терпіти.

Та й якщо розібратися, то ніхто там навіть мого мізинця не вартий – думати не хочуть, працювати не вміють, одягаються з несмаком.

Словом усі живуть неправильно. Ось така безрадісна картина довкола мене…

Каті не подобалися такі розмови, у душі вона навіть розуміла, що Рита, мабуть, і про неї так думала, але тримала це в собі.

Їй було шкода подругу. Такої високої думки про себе і так не любити оточуючих.

Катя розуміла Риту, але пояснити їй ніяк не могла, вірніше не могла донести до неї, що вона сама винна.

Що річ зовсім не в колегах та оточуючих, що такий вже в неї поганий характер і можливо проблеми тягнуться з дитинства.

– Рито, я відчуваю, що у тобі немає впевненості, бо постійна критика, закиди, пошук тих, на кого можна звалити провину за власні невдачі в особистому житті – це від внутрішнього дискомфорту та ще чогось, про що я не можу знати. Ти просто це не усвідомлюєш, ти скоріше і себе не любиш, – намагалася пояснити Риті подруга.

…Якось Риту зачепили слова подруги про її дитинство:

– А може Катя і права, дитинство моє, ех дитинство…

Між її батьками були досить складні стосунки – постійні сварки, взаємні закиди.

Батько був владною людиною і не дуже вживався з матірʼю і дочкою.

А найголовніше він мріяв про сина, а народилася донька Риточка.

Їй довелося повною мірою відчути його розчарування. Як би не намагалася дочка, тато завжди залишався незадоволеним, адже вона не могла виправдати його очікувань, бо він хотів сина.

Рита почувала себе нелюбою батьком, та й мама, на її думку, теж не додала доньці належного виховання, не навчила бути справжньою жінкою.

Їй доводилося самій доходити до всього. І як їй здавалося, із цим вона справлялася.

І на відміну від завжди незадоволеної матері, Рита стала яскравою, красивою, стильною, пробивною жінкою.

Але цього виявилося замало, щоб відчути себе коханою та бажаною. Не виходила в неї особистого життя.

Вона довго думала і зрозуміла, що в неї ціла купа проблем – невдоволення собою, небажання мати дітей, мабуть і ставлення матері далося взнаки.

Вона не знала, як позбутися цих проблем.

…Рита вийшла з офісу і, перейшовши дорогу через перехід, зайшла в кафе, де зазвичай обідала з колегами.

Вона присіла за столик і їла салат, коли до неї підсів незнайомий чоловік, попередньо попросивши дозволу.

– Доброго дня, можна скласти вам компанію, разом пообідаємо, разом веселіше, – усміхнувся він, а вона кивнула на знак згоди.

– Будь-ласка, сідайте, – відповіла вона серйозно.

– Я – Олег, – представився чоловік. – А як вас звуть, якщо не секрет?

– Не секрет, Рита.

– Дуже приємно. Знаєте, Рито, а я давно за вами спостерігаю, ви завжди така неприступна, серйозна і дивитеся зверхньо на всіх. І про вас таке й говорять. Чи це не правда? Може, помиляюся?

Вона здивовано подивилась на нього, не розуміючи, що відбувається.

Симпатичний чоловік років під 50, сіроокий з короткою стрижкою, спортивної статури.

Вона з ним точно не була знайома, а чи бачила його колись вона не могла цього сказати. Побачивши її здивований погляд, Олег сказав:

– Ви часто обідаєте з колегами у цьому кафе, я теж у цей час тут буваю. Просто ніколи не намагався підійти до вас, та й ваші колеги мені сказали, що ви неприступна. Тим більше, я звичайний менеджер, працюю в сусідньому офісі, а для вас, як я розумію, простий менеджер – це ніхто.

– Ну чому ви так думаєте, Олеже?! Невже справді про мене так думають, і ви теж? Адже ви мене зовсім не знаєте, – якось раптом незручно їй стало від такої прямої розмови.

Ще ніхто з нею так не розмовляв, чесно й відверто. Їй навіть самій захотілося відкрити йому душу, але вчасно схаменулась. Вона поспішила піти.

– Дякую за компанію, Олеже, мені пора.

Рита пішла до себе в офіс, а теплий погляд сірих очей не могла забути. На робочому місці ні-ні, вона та й згадає їхню розмову.

– Але сміливий менеджер. Простий менеджер. Виявляється, він давно за мною спостерігає, а я навіть не відчувала і не звертала уваги.

Ну звичайно, чого це я помічатиму, я ж зверхня. Ось виявляється я яка! Справді я зарозуміла, зла, не поважаю оточуючих, так і до мене ставляться.

А що я хотіла? Сама негативно ставлюся до людей, от і отримую назад. А який же ж цей Олег! А він між іншим красень, цікаво чи одружений?

…Олег уже півтора місяця не наважується підійти до неприступної Рити. Він уже про неї дізнався від друга, який працював з Ритою в компанії.

– Не знаю, Олеже, що в тебе вийде, але я не раджу. Шалена і зарозуміла красуня.

Наступного дня Олег знову сів за столик до неї, і вона вже з усмішкою дозволила приєднатися до неї.

Так і минув тиждень, щодня в обід вони зустрічалися в кафе. Олег одного разу сказав їй:

– Рито, твої проблеми можна вирішити, ти занадто багато тримаєш у собі, будь простішою і звільнися від претензій до оточуючих.

Подивися на світ і оточуючих тебе людей іншим поглядом, позитивним і добрим.

Тобі одразу стане легше. А головне – полюби себе. Ось подивишся як стане все краще.

…Вихідні Рита провела вдома, тільки з’їздила до супермаркету і назад, щоправда, зайшла в кафе випити чашку кави.

Раптом вона побачила у вікно кав’ярні, як весело спілкуються один з одним люди, багато хто посміхається, молодь із телефонами та навушниками спілкуються між собою.

А ось там у невеликій калюжці купаються горобці та голуби і навіть не сваряться між собою, їй навіть стало смішно і вона засміялася.

А потім упіймала себе на думці, що вона навіть не морочиться, що про неї подумають оточуючі, коли вона сміється тихо сама з собою.

Їй чомусь стало легко та радісно.

А потім вона раптом помітила, що перестала погано думати про батьків, перестала критикувати всіх.

Вона стала себе приймати такою, якою вона є. З Олегом спілкувалася на рівних, незважаючи на те, що він простий менеджер.

Вона усвідомила цінність всього, що було в її житті і навіть зрозуміла, що Олег відкрив їй очі багато на що, це і стало поворотним моментом у її житті.

На життя почала дивитися по-іншому. І ще вона зрозуміла, що Олег їй подобається, і вона вже чекає на зустріч з ним…

…Минув час. Рита з Олегом побудували гармонійні стосунки, кохають один одного, і куди тільки й поділася її зарозумілість.

Вона давно хотіла кохати і бути коханою. І вони мають ще час. Життя тільки починається!