Галина сиділа на веранді і дивилась на ноутбуці турецький серіал. Їй заважала хвіртка сусідів. Вона без кінця то закривалася, то відкривалася… Раптом задзвенів телефон. Галя глянула на екран. Дзвонила її тітка Ліза. – Ну як ти там племіннице? – весело запитала тітка. Галя похвалилася, що знайшла роботу. – Ой, тітко Лізо, я ж хотіла у вас дещо запитати! – ахнула Галя. – А чого це без кінця до моєї сусідки ходять якісь жінки? А сьогодні, то взагалі… – А ти хіба не знала про бабу Марію нічого? – загадково запитала тітка. Галя застигла, нічого не розуміючи

Галина ніколи й не думала, що отримає колись, від когось спадок.

А точніше – будинок у подарунок!

Її батьки жили небагато. Мали двокімнатну квартиру і стареньку дачу в передмісті.

З інших родичів був ще брат тата. Але в нього своя сім’я велика. Є між ким багатство нажите ділити…

Отримала Галя цей самий будинок від тітки Лізи – молодшої маминої сестри.

І отримала вона його зненацька…

Тітка Ліза все життя жила сама, з родичами майже не спілкувалася.

Галя з мамою кілька разів були в неї в гостях у передмісті і все.

Вона до них ані ногою, бо тітку, як потім дізналася дівчина, не любив її батько. Щось в молодості між ними там сталося.

А мати нічого Галі не розповідає і все тобі тут!

Тітка Ліза минулого літа їздила на море і познайомилася там із чоловіком.

Сергій виявився дуже багатим. Рік тому він поховав свою дружину Олену.

І вона, за його словами, була, як дві краплі води схожа на тітку Лізу!

Він як побачив тітку, то аж оторопів від несподіванки…

І все – як причепився Сергій до тітки, то більше й не розлучались вони.

Після моря Сергій приїхав до тітки Лізи в село і вмовив до нього у великий будинок переїхати.

Він мав одного сина, який жив із дружиною в іншому місті і до нього повертатися не збирався.

Того літа тітка і розписалася із цим Сергієм, а свій будинок подарувала племінниці, тобто Галі…

…Будинок стояв на березі невеликого ставка, поряд було ще три хати.

З місцевими Галя особливо не знайомилася, так, віталися та й розходилися кожен у свій бік.

Галина якраз закінчила навчання в інституті і шукала роботу.

Їй пощастило, її взяли поки що на пів ставки у ветеринарну клініку, за тридцять хвилин їзди від будинку, з наступним повним працевлаштуванням.

Тато подарував їй стареньку, але хорошу машину, якій дівчина була дуже рада.

Дуже зручно добиратися до роботи і в місто у справах…

…Якось увечері Галина сиділа на веранді, пила чай і дивилась у ноутбуці турецький серіал.

Її постійно відволікала хвіртка сусідів, яка чомусь без кінця то закривалася, то відкривалася.

Галя підійшла ближче, щоб глянути, хто ж там все ходить…

Аж тут раптом задзвенів її телефон. Галя глянула на екран. Дзвонила тітка Ліза.

– Ну як ти там племіннице? – весело запитала тітка. – Обживаєшся на новому місці!

Галя похвалилася і машиною і тим, що знайшла роботу.

– Ой, тітко Лізо, я ж хотіла у вас дещо запитати! – ахнула Галя. – А чого це без кінця до вашої сусідки старенької ходять якісь жінки? А сьогодні, то взагалі…

– Ой, а ти хіба не знала про бабу Марію нічого? – загадково запитала тітка.

Галя застигла, нічого не розуміючи.

– Так зараз же ж Зелені свята, то всі до баби Марії біжать, на долю поворожити.

– Так? А вона правду говорить?

– Правду, мені ось Сергія вона нагадала, ще за два роки до нашого знайомства з ним. Сходи до неї, якщо хочеш. Вона дуже шоколад любить і грошей трохи прихопи…

…Галі стало цікаво, що старенька їй там напророчить. Коли вона до неї прийшла, баба Марія не здивувалася, а просто показала на стілець, потім дала мішечок із чимось і сказала:

– Витягни кілька штук і кинь на стіл.

Галина дістала в жмені п’ять штук невеликих різнокольорових камінців і кинула на розстелену білу косинку.

– Завдяки собачці цієї зими ти вийдеш заміж. Все, йди…

– Та вже ж, ось це пророцтво, нісенітниця якась! Ну і гаразд, не знала нічого і це всерйоз сприймати не буду – вирішила Галина. – Так, розважилася собі…

…На початку грудня Галя їхала пізно ввечері з роботи додому втомлена.

Вона під’їхала до повороту в село, як раптом звідкись вискочила вівчарка.

Галина зупинилася і вийшла з машини.

– Тобі чого? – ласкаво заговорила Галя до песика. – Ти де тут взялася?

Але собачка гавкнула, повернула голову і подивилася в бік дерева, що було неподалік, а потім потихеньку подріботіла до нього, весь час оглядаючись і гавкаючи, ніби запрошуючи йти з нею.

Галина дістала з кишені телефон, увімкнула ліхтарик, посвітила перед собою і ахнула.

Там на землі був якись чоловік!

Дівчина кинулася до нього…

…Потім виявилось, що Олег, так звали того молодика, приїхав останнім автобусом до друга.

Вони зібралися на риболовлю. Але він вийшов не на тій зупинці, треба було далі проїхати.

Подзвонити він не зміг, бо телефон розрядився, а коли спускався з дороги, щоб у село йти, зашпортався і втрапив у якусь яму.

– Ой, а де ж ваша собачка? – запитала згодом Галя.

– Яка ще собачка? – здивувався той. – Я сам…

Галя йому розповіла, що її велика вівчарка зупинила, а потім до нього привела.

– Дива, та й годі, і звідки вона взялася?

– А ви знаєте, Олеже, це вас, швидше за все, ваш янгол-охоронець врятував!

– Це ви мій янгол-охороець! Без вас я не знаю, що було б…

Галина кілька разів відвідувала Олега в лікарні.

Різдво вони вже святкували разом, а наприкінці січня подали заяву у ЗАГС.

І тут Галя згадала те безглузде пророцтво, яке їй баба Марія зробила.

А все ж так і вийшло! Собачка познайомила її з Олегом і ось, вона виходить заміж взимку!

А може, це був і не собачка зовсім? Хто зна…