Коли Євген покликав мене заміж, я була дуже щасливою.

Він хлопець з хорошої сім’ї, дуже красивий та розумний.

Я так пишалася тим, що він обрав саме мене, що й не передати словами. Дуже добре знала, що багато жінок заздрять мені, коли бачать його поруч зі мною, тому ще більше пишалася цим.

Зіграли весілля ми невелике, дуже допомогли з цим і його батьки, і мої.

Самі ми родом з невеличкого містечка, але обоє навчалися в столиці, вже роботу там знайшли, тому хотіли залишитися й далі жити в Києві.

Оскільки обоє працювали, то житло було нам не проблема знайти, взяли в оренду однокімнатну квартиру.

Після весілля ми стали жити добре, адже зарплати трішки підросли, ми стали обоє непогано заробляти, дещо й відкласти могли.

А потім я дізналася, що чекаю дитину. Які ж ми з чоловіком щасливі були, словами не передати.

Першого синочка ми носили на руках з ранку до вечора, не могли натішитися своїм новим статусом – молоді батьки.

Чоловік мені ще більше став приділяти уваги, дуже турбувався про нас, коли був вдома, навіть після роботи, втомлений, не відходив від нас.

Здавалося, щасливішої за мене не було на цілому світі.

Євген з роботи відразу біг додому, ніколи й не скажеш, що втомлений. Відразу брав синочка, йшов з ним гуляти, щоб я могла відпочити і трішки часу для себе знайти, а потім ми разом готували вечерю.

Ніколи такого не було, щоб чоловік мені докоряв, що десь не прибрано, чи їжа не зготовлена, навіть думки у нього такої не було.

З Євгеном мені дуже пощастило, він був моєю опорою і надійним тилом.

Дивлячись на те, які у моїх подруг були чоловіки, що, окрім роботи, вдома ні до чого не бралися, я просто щиро раділа в душі, що маю такий тил і надійне плече повсякчас.

Та згодом я дізналася, що чекаю другу дитину.

Свекри та мої батьки дуже зраділи, мовляв, готові нам дуже багато допомагати, аби я не зробила помилку у такий важкий час і стала мамою вдруге.

Батьки сказали, що допоможуть нам взяти двокімнатну квартиру в кредит, заощадження вони мають, а решту грошей зберуть і частинами допомагатимуть нам виплачувати кредит.

Ми з чоловіком раділи, що наша щаслива сім’я тепер стане ще більшою, адже обоє завжди мріяли ще про одну дитину, донечку свою обоє чекали з нетерпінням.

А згодом у мене були проблеми і я потрапила в стаціонар. В лікарні я була місяць, мама зі свекрухою по черзі ходили до мене щодня, носили продукти, свіжу домашню їжу, а по черзі сиділи з нашим синочком, адже чоловік багато працював.

Коли я повернулася додому, Євген довго ходив сумним, видно було, що його щось хвилює, він якось змінився.

Я намагалася з ним поговорити, але марно, він казав, що добре все, лише має проблеми на роботі.

А коли на світ з’явилася донечка, я трохи забула про настрій чоловіка і його зміни, поринула у материнство сповна.

А одного вечора Євген зізнався мені про зраду, поки я в лікарні була.

Він сказав, що це сталося випадково, нічого серйозного у них не було, він вже про те забув, але не міг не сказати мені про це, адже не міг носити такий важкий камінь на душі.

Чоловік просив пробачити його, обіцяє, що такого більше не повториться. Він любить мене і дітей, як завжди приділяє нам багато уваги.

Та я настільки була розчарована, що й словами не передати. Мої почуття змінилися дуже за цих пару хвилин, у мене та зрада не виходить з думок.

Мені здається, що я ніколи не забуду про це, у нас ніколи вже не буде тих стосунків, що були колись.

Євген, як раніше, все робить, турбується про нас. Але в мені змінилося все, часто думаю про розлучення, хоча часи зараз складні дуже.

Як мені бути, що тепер робити? Хіба можна пробачити все і жити далі, роблячи вигляд, що нічого не сталося?

КІНЕЦЬ.