Кабріолет зупинився на курній сільській дорозі, якраз біля будинку Марини. Вона якраз полола на городі моркву.

– О, завітала, вже! – подумала вона, і вже приготувалася сваритися з суперницею, але…

…Її чоловік Михайло поїхав у місто на заробітки і закрутив там роман.

Спочатку це було непомітно. Гроші заробляв він немаленькі, все додому привозив.

А потім раптом увесь аж засяяв, став гарно вдягатися, а грошей залишалося в нього обмаль. Запахло від нього жіночим парфумом.

Марина одразу зрозуміла, що діло тут нечисте.

А тиждень тому він приїхав по речі й попрощався.

– Я люблю іншу, вона чекає в машині, все залишаю тобі і хату, й господарство. І навіть ключі. Користуйся!

…Марина навіть не встигла схаменутися, як ось цей же ж самий кабріолет, відвіз Мишка в далечінь, залишивши тільки хмару пилу на дорозі.

Але… З машини раптом вийшов якийсь чоловік.

– А цей ще, що тут забув? – подумала Марина. – І хто він такий? Напевно обманутий чоловік тієї коханки мого Мишка. І що йому тут треба? Сваритися приїхав з Мишком, так немає його.

– Здрастуйте, – сказав гість.

– Привіт, – буркнула Марина. – Від мене вам, що треба? Я ж вам не зраджувала.

Марина все ж перейшла на «ви». Чоловік був чемний, а вона почала тут… Їй навіть трохи стало незручно.

– Думаю от, що ж робити. Якщо я в неї заберу все, то вони житимуть тут. У мене до вас є одна чудова пропозиція…

– Яка ще пропозиція? – Марина застигла від несподіванки, не розуміючи, що відбувається.

– Ви залишаєте все своєму невірному чоловікові, а я купую вам квартиру в місті. Вам дуже вигідно це буде, квартира дорожча…

– А чому б вам своїй не купити квартиру?

– Ні. Це для неї забагато.

– А-а-а. Ну так, забагато. Але я свій дім Мишкові не віддам. Він мені від батьків дістався.

– Так? Ваш будинок?

– Так! А чого ви дивуєтесь?

– Ну й сміхота! А твій моїй недолугій сказав, що все залишив вам. А вона вимагає з мене нашу величезну квартиру. Точніше мою!

– Оце Мишко молодець, поміняти вирішив будинок на квартиру! Його тут нічого немає, хіба що гумові чоботи залишилися, штани, і шкарпетки діряві!

– Ага. Значить обидва без нічого…

– Виходить так.

– Ну, і як же ж тепер бути?

– Просто відправити її до батьків. В неї ж є батьки?

– Є.

– От і все. І думати не треба.

– Ну, тоді ваш чоловік до вас і повернеться.

– А ось цього не треба! Пішов, значить пішов. Я навіть сваритися не буду. Йому й так вистачить.

– А давайте влаштуємо їм!

– Що ви маєте на увазі?! Я не така. До першого зустрічного не лізу. Усе дізналися і до побачення. Вам пора, а в мене справи.

– Ви мене не зовсім правильно зрозуміли. Ми з цією мали їхати на море. У мене будинок там, тітка живе моя. Треба її відвідати. Не складете компанію? Усі витрати беру на себе. Все тільки для діла.

– А хто мені город поливатиме? І як ви собі уявляєте таку картину? До тітки приїхати без дружини, але зі мною.

– Тітка у мене хороша. А моя дружина їй із самого початку не подобалася. Ви були на морі?

– Ні.

– Ну, тоді вирішено. Завтра я за вами заїду.

– Та ви що?! Я ж працюю і взагалі я навіть вам не підходжу!

– Вирішуйте з роботою, з городом. Завтра їдемо, все купимо по дорозі, а ще краще з тіткою…

Машина поїхала. І тут тільки Марина зрозуміла, що навіть не знає, як звуть цього чоловіка. Щодо роботи вона йому збрехала, попереду ще майже місяць відпустки.

Але як їхати з абсолютно незнайомою людиною? Вона думала, що нікуди не поїде, а руки вже складали валізу. Адже вони з Мишком збиралися на відпочинок, тому все було куплене. Збиралися, доки не влізла оця… Оце сміху, як її звуть, вона теж не знала. Ця, ця… Смішно…

Город вона віддала під нагляд сусідки та й дощі обіцяли.

Ранок почався з очікування.

– А раптом він просто пожартував? – думала Марина. – Ні, начебто людина серйозна. А може, перевіряє її? А може Мишко перевіряє, може все вигадав? Ні, у Мишка на таке не вистачить хисту…

Раптом біля будинку зупинилася машина, але вже інша. Ну ось ще один. Марина визирнула у вікно. Ні, це все той самий, вчорашній.

– Ну що, зібралися? Нам треба познайомитись!

– Нам треба познайомитись!

Вони сказали це одночасно і засміялися.

– Марина.

– А я Павло. Їдемо?

– Їдемо.

Павло виявився веселою людиною, як і Марина. Вони весело базікали всю дорогу. Обговорили своїх колишніх і навіть посміялися з них. Марина вже встигла подати на розлучення, а в Павла цим займався адвокат.

– А ти навіть не сумуєш, Маринко.

– А чого сумувати. Зрадники цього не варті.

Тітка Павла була рада приїзду племінника, та й Марина їй одразу сподобалася.

– Ось ця дівчина тобі підходить. Кажу тобі на досвіді. Ви з нею навіть схожі, – прошепотіла вона йому на вухо. – А твоя де?

– Я з нею розлучаюся.

– Давно пора. Ти ще довго протримався, аж два роки.

Зі сторони, дивлячись на Марину й Павла, можна було подумати, що вони подружня пара, але поки вони були просто друзями.

– Не губися, – казала тітка Павлові.

– Я ще не готовий.

– Значить не спізнися. Таких ще пошукай. Вона знає собі ціну.

Два тижні незапланованої відпустки пролетіли швидко. Настав час повертатися.

– Я на вас знову чекаю в гості. Мариночко, якщо цей недолугий не зробить тобі пропозицію, то приїжджай одна. Але я сподіваюсь, що зробить! – спеціально голосно сказала жінка.

Назад їхали майже мовчки. Кожен думав про своє. Павло про бізнес і Марину.

Марина думала про своє майбутнє життя, з Павлом чи без. Навіщо вона йому? Він багатий… Йому треба рівня. А вона всього лише бухгалтера в школі. Просто відпочинок навіть курортним романом не можна назвати…

Павло допоміг витягти валізу з багажника.

– Шкода розлучатися. Але мені треба їхати. Дзвонили по справах.

– Звичайно. Чи може чаю?

– Наступного разу. Вибач, правда справи…

Марині теж було шкода розлучатися. Вона тихо пішла до будинку, обернулася і помахала рукою. От і все. Адже навіть з Мишком їй ніколи не було так легко і весело.

А Мишко на неї чекав. Він тихо сидів на лавці під вікном.

– Де ти була?

– Це моя справа. Відпочивала.

– З цим?

– Так. А де твоя ця? Невже покинула? Її батьки тебе не прийняли? Що ще? Грошей немає? Жити нема де?

– Маринко, досить. Помилився я. З ким не буває. Я повернувся!

– Зі мною не буває. Пішов, значить пішов. Іди до цієї.

– Ми розлучилися.

– Тоді до батьків. Прощавай. Я втомилася і хочу спати.

З останніми словами Марина закрила за собою двері перед носом Мишка.

Вони розлучилися.

– Тепер ця повернеться до Павла, – подумала Марина. – От і все. Ну й добре. Треба просто жити далі.

Вона вже нічого не чекала. Із Михайлом розлучилися. Він намагався говорити з нею, почати спочатку, але зрадників не пробачають…

…Кабріолет зупинився біля будинку Марини. Зупинився, коли вона вже й не чекала.

Павло з величезним букетом квітів йшов до хати.

– Чого він тут, – гарячково думала Марина. – Подякувати за відпочинок? Яка нісенітниця! А навіщо? Пропозиція?

Марина ахнула. Вона нарешті зрозуміла, що цього й чекає.

Але, може, він просто приїхав сказати, що помирився з дружиною?

– Маринко, привіт!

Марина бігала по хаті, намагаючись привести себе в порядок. Сукня, гребінець…

– Маринко, – двері відчинилися. – Яка ти красива… А я до тебе на чай і не тільки. Це тобі. Це також тобі. Ти згодна?

На його долоні лежала маленька коробочка з обручкою.

– Це пропозиція?

– Так. Я розлучився. Тітка нас благословила. То так?

– Так. Я теж розлучилася…

…Кабріолет тепер стоїть на подвір’ї Марини. Вони одружилися і чекають уже другу дитину…

КІНЕЦЬ.