Осінь цього року видалася затяжна, холодна й дощова.

Павлу було недобре. І не стільки через погоду, скільки через якусь тугу. Його все більше стало дратувати розмірене сімейне життя, вірніше не саме життя, а дружина Олена.

Він згадував їхній шалений роман, колись він не міг надихатися на свою Олену. Але прийшов такий час, що дружина стала дратувати.

Живуть разом чотирнадцять років, і за цей час багато чого було у них хорошого, народився син.

Батько з Павла вийшов чудовий. Він і зараз багато уваги приділяв синові.

– Тату, у мене сьогодні футбол о п’ятій годині вечора, – нагадував син.

І Павло обов’язково відвозив сина у секції, це для нього було святе, і забирав його назад.

– Ну що, Миколо, як сьогодні пограли, чим займалися на тренуванні, ти привіт від мене передав тренеру, – поцікавився батько.

– Та нормально тренувалися, а грали сьогодні круто, наша команда виграла. Ага привіт завжди передаю Роману Сергійовичу. Ох і класний у нас тренер, начебто і строгий, але водночас класний, на нього ми не ображаємося. Якщо він і свариться до нас, то за діло, – розповідав син батькові свої новини.

Працював Павло завжди із задоволенням, у нього бізнес, життя в офісі вирувало, сам не розслаблявся і підлеглим не давав спуску.

Сам заробляв і підлеглим давав змогу заробити. Розслаблявся рідко, міг іноді посидіти в компанії двох-трьох друзів за вечерею у ресторані чи кафе, міг сходити з друзями у сауну чи масаж. Причому раніше брав із собою Олену, а останні п’ять років вона залишалася вдома або йшла зі своїми подругами погуляти. Павло знав завжди, де перебуває дружина, не контролював, з її слів знав все. Довіряли один одному. Він і сам не зраджував дружину. У них був добре налагоджений побут, нормальні стосунки.

Павло з Оленою познайомилися п’ятнадцять років тому. Тоді він з другом вирушив у кіно і хлопці побачили там двох подружок. Одна з них сподобалася Павлові, то була Олена. Дівчина струнка, красива, акуратно зачесане світле і довге волосся зібране в пучок. Легка і немов повітряна в блакитній сукні в горошок, такою і закарбувалася вона в його пам’яті.

Після сеансу вони з другом пішли за дівчатами та познайомилися.

– Дівчата, давайте знайомитися, – наздогнавши їх, сказав друг Павла, він був спритніший.

Дівчата перезирнулися, засміялися:

– А давайте. Мене звуть Олена, а це Зоя, – відповіла та, яка з першого погляду сподобалася Павлу ще там у фойє кінотеатру.

Так і познайомились, зустрічалися. Щоправда друг Павла не став зустрічатися із Зоєю, подругою Олени, не склалося у них.

А з Оленою Павлу було цікаво, вона розумна, була з ним на одній хвилі. Закохався він по-справжньому, це було дійсно кохання.

Зустрічалися вони близько року, і Павло зробив їй пропозицію. Олена зраділа і погодилася вийти за нього.

Почалася підготовка до весілля, знайомство батьків, Павло організував їхню зустріч у кафе. Все пройшло чудово. І ось нарешті настав той день, Павло хвилювався, як на іспитах.

– Ого, моя Олена схожа на королеву! Нікого немає прекраснішої за неї! – побачивши у весільному вбранні свою наречену, вигукнув Павло. – Красуня! – звернувся він до свого друга, а той усміхався.

– Ну і смішний ти Павло, чого так хвилюєшся? – усміхаючись запитував друг.

– Це точно, дуже хвилююсь. Я й сам не знаю, чому, – відповів Павло і подався до Олени.

Після весілля жили з його батьками у трикімнатній квартирі. Прожили пів року і вирішили винаймати окрему квартиру, Олена соромилася батьків, хоч і стосунки були чудові. Зарплата Павла дозволяла і вони знайшли однокімнатну квартиру в центрі міста. Залишившись одні, вони любили один одного. Навіть на роботі Павло думав тільки про свою дружину. А незабаром вони вже чекали дитину.

Народився гарний хлопчик, назвали сина Микола. І почалися будні молодих батьків: недосипи, памперси, сорочечки, купання, перші зубки та інші радощі. Павло сина любив, заради нього готовий був не спати, допомагав у всьому дружині, шкодував Олену і навіть ночами іноді вставав сам, коли раптом чув, що Миколка заплакав. А коли Микола трохи підріс, уже став ходити, став спокійнішим, давав батькам виспатися. Павло любив своїх найулюбленіших – дружину і сина. Старався для них і поспішав додому.

Потім Павло помічав, що Олена якось перестала за собою стежити.

Раніше своє чисте і красиве волосся вона збирала, а зараз не завжди волосся було чистим, недбало зав’язане або так і ходило з розпущеним.

Підфарбовувати очі вона зовсім перестала і кудись поділися її домашні спокусливі вбрання. Все частіше він бачив на ній розтягнуті штани та футболку не першої свіжості із засохлими бризками їжі.

– Оленко, ти за собою зовсім перестала стежити, – сказав якось він дружині.

– Ти ж знаєш, мені ніколи. Ти йдеш на роботу і відпочиваєш від сина, від домашніх справ, а я кручусь. От і спробуй тут стеж за собою, – казала Олена.

– Ну поки я вранці вдома, ти ж можеш хоча б голову вимити і впорядкувати. Я їду з дому не рано, – переконливо говорив чоловік.

А одного вечора він повернувся з роботи, дружина постала перед ним із короткою стрижкою.

– Ой, Олено, що ти зробила, довге волосся тобі пасувало більше, але й так добре. Розумію, коротке мити легше, – погодився чоловік.

Але Олена так і продовжувала ходити неохайною, а потім ще й почала повніти. Павло вже помічав, що дружина постійно їсть багато солодкого. Він сам купував у магазині продукти, забезпечував дружину всім, щоб вона зайвий раз не турбувалася, що немає вдома продуктів чи їхав у аптеку, якщо раптом синові потрібні було щось. У вихідний разом їздили торговими центрами, купували дружині та синові речі, особливо сину, він ріс не по днях, а по годинах.

– Ну, жінко, щось тебе розпирає, солодкого менше їж, – ніби жартома казав він їй, переживаючи образити, але в кожному жарті є частка істини.

– А я переживання заїдаю, відчепись, – говорила Олена. – Миколка щось наробить, от я й нервуюсь, хоч і малий, але лізе скрізь, не можу спокійно посидіти, почитати.

Згодом Олена стала повною, але уваги на це не звертала, хоча їй навіть мати говорила, що треба стежити за собою.

– Дочка, у тебе чоловік дуже гарний, але ти трохи стеж за собою, приводь себе в порядок. Не в тебе однієї є маленька дитина, тим більше Микола вже великий, ходить останній рік у садок, та й можливо на роботу тобі не завадило б вийти. Добре, чоловік забезпечує, але для себе і заради спілкування. Сидиш удома, тільки жуєш. Дивися, жінок красивих і струнких навколо твого чоловіка багато, тим більше він зайнявся бізнесом, гроші з’явилися, ти не переживаєш, що можуть відвести його в тебе?

– Ой мамо, ну про що ти? Павло любить мене, правда бурчить, що не стежу за собою, але нікуди він не дінеться. Він любить нас із сином. Тож не хвилюйся ти, мамо, дай краще щось поїсти, – впевнено говорила Олена.

Потім Олена скаржилася матері, що Павло її чомусь більше не запрошував із собою в кафе, на посиденьки з друзями і в сауну перестав брати. Відмовлявся зайнятістю та що там одні його друзі.

Павло справді перестав брати з собою Олену, в душі він розумів, що соромився її неохайного вигляду. Хоч і старався для неї, дружина купувала речі дорогі, але вона їх швидко перетворювала на домашній одяг. А у друзів дружини виглядали добре.

– Олено, ти хоча б у салон краси з’їздила, ну що ти вдома сидиш? – дорікав чоловік їй.

– Ось саме що вдома сиджу, навіщо тоді у салон краси?

– Ну, не подобається вдома сидіти, йди працюй, – пропонував чоловік.

– Не знаю, я вже звикла вдома і не хочеться в колектив, та й загалом я й сама не знаю, чого хочу.

Отак і стало наростати роздратування у Павла. Ось уже чотирнадцять років вони одружені, Микола великий, а Олена так само сиділа вдома, правда ходила в магазин по продукти, готувала. Чого-чого, а поїсти в неї завжди наготовано, все свіженьке. Але все-таки у сім’ї почалися сварки. Павло вже прямим текстом говорив дружині, не переживаючи образити:

– Ти стала тіткою, постійно жуєш. Олено, ну подивися на себе, невже ти подобаєшся сама собі. Мені не подобається твій неохайний вигляд, вічно немите волосся, мені вже й у ліжко з тобою немає бажання йти, – серйозно казав чоловік.

– А-а-а, не подобається тобі, а я народила для тебе сина, доглядаю вас, готую, перу. Приймай мене, яка я є або йди на всі чотири сторони, – галасувала Олена, сподіваючись, що чоловік нікуди не подінеться, адже він дуже любить сина, та й її, мабуть.

Мати Олені втомилася твердити:

– І в кого ти така? Подивися на молодшу сестру Катю, як вона намагається, стежить за собою, адже у неї двоє маленьких дітей. Ох, кине тебе Павло, ох, кине, тоді не бігай і не скаржся.

Якось Катя приїхала з молодшою донькою до Олени в гості.

Та відкрила двері й остовпіла. Давненько вони не бачилися, Катя народила не дуже давно, а перед нею стояла красуня-сестра. Яка була до пологів дітей, майже така сама і залишилася. Олені стало не по собі:

– Правда, яка ж у нас Катя красуня, струнка, навіть заздрість бере, – подумала Олена.

Молодша сестра, особливо не церемонячись, оглянувши старшу сестру, раптом видала:

– Ну і вигляд Оленко. А я ж раніше з тебе приклад брала, ти завжди була красивою, стрункою. Ну, що з тобою стало? Коротше, я бачила твого Павла в кафе з мужиками і в їхній компанії були симпатичні жінки. І якщо ти не приведеш себе в порядок, піде він від тебе, відведуть красуні, ось тільки Микола подорослішає і в твого чоловіка настане криза середнього віку. Ти чула про це? Так, є таке у житті. Чоловіки після сорока мають цю саму кризу.

– Катю, ну що ти мене лякаєш, я впевнена у чоловікові. Ну так, він сам мені вже набрид, не подобаюсь я йому, не стежу за собою, але я йому вірю і сподіваюся на нього, не кине він мене та Миколу.

– Ну, я тебе попередила. Послухай мене, давай запишу тебе на фітнес, в салон краси. Чоловікові поки не кажи, прошу тебе Олено, займися своєю зовнішністю, якщо не хочеш працювати.

Щось у середині ворухнулося в Олени.

– І справді, живу невідомо як. Із подругами майже не зустрічаюся. Я згодна Катю. Візьмися за мене.

За допомогою молодшої сестри Олена зайнялася своїм зовнішнім виглядом. Їй сподобалися фітнес-заняття, там вона не одна така.

Потім вона побачила деякі зрушення, почала себе легше відчувати. А після відвідин салону краси не впізнала себе. Їй зробили макіяж, манікюр, пофарбували волосся. Волосся до плечей, укладене красиво.

Коли чоловік прийшов з роботи, окинув її поглядом і вдав, що нічого не помітив. Олені стало прикро.

– Павло, ти не бачиш, що твоя дружина змінилася? – запитала вона ображено.

– Так? Хіба змінилася? А я й не помітив, – ледь стримуючи себе, відповів Павло.

Олена хотіла було розплакатися, але він міцно притис її до себе.

– Бачу, бачу кохана, молодець. Ти в мене красуня! Язнав, що колись це станеться. Хоч і кажуть: – Люби, незважаючи ні на що, не ставлячи умов для кохання.

Але коли перед тобою неохайна кохана жінка, то хоч як старайся, але неможливо пересилити себе. Ну, принаймні, я ось такий.

Цієї ночі вони знову любили один одного, як раніше. З того часу Олена стала дуже гарною, звичайно не зовсім скинула зайве, але пішло багато, що залишилися вже її і не псувало, вона стала привабливою, від неї Павло знову був у захваті.

Звичайно чоловік із її сестрою Катею нічого не сказали, як вони домовилися зрушити з місця Олену.

І як Катя навіть вигадала версію з кафе, де її чоловік сидів у компанії красунь.

Але Олена змінилася. Вона відвідує фітнесзал, і навіть разом із Павлом вранці робить пробіжки.

Мабуть таки злякалася втратити чоловіка. А Павло задоволений, дружина змінилася, і друзі навіть заздрять йому…