Олег був найкрасивішим хлопчиком у класі. Навчався він добре, і знав собі ціну.

Все було дано йому природою: і зріст, і копиця русявого волосся, трохи кучерявого, і блакитні очі, і мила посмішка, що показувала білосніжні рівні зуби.

До того ж він грав на гітарі і непогано співав, тому був бажаним у будь-якій компанії.

Коли в їхній дев’ятий клас прийшла новенька Іра, всі хлопці ледве стримали подив. Дівчинка була просто чарівною. Немов із журналу мод, вона з грацією кінозірки пройшлася класом і сіла на парту середнього ряду, недалеко від Олега.

Поруч був Павлик, скромний і непомітний хлопчик.

– Привіт, – прошепотіла Іра. – Тут не зайнято?

– Ні, – почервонів Павлик і посунув свій стілець подалі, щоб не заважати Ірі.

Йому здавалося, що сидить він довго один, бо не цікавий нікому, або через свою сором’язливість із ним не хочуть спілкуватися.

А те, що з ним сіла така красуня-новенька, так збентежило і втішило Павла, що він навіть переживав дивитися на неї.

Іра поводилася скромно й спокійно. Вона уважно слухала пояснення вчителів, а на перерві розпитувала Павлика про викладачів, школу, і вони незабаром почали невимушено розмовляти.

Решта хлопців поглядали на новеньку. Вона приваблювала своєю яскравою зовнішністю. Тугі чорні коси лежали на спині. Карі великі очі. Мʼякі плавні рухи надавали дівчинці жіночності та ніжності.

Дивно, що Іра не шукала дружби з іншими, хоч була ввічлива з усіма. З дівчатами вона йшла в їдальню, перекидаючись кількома фразами, але ні з ким не дружила.

Тільки з Павликом вони завжди розмовляли на перервах, через що всі почали трохи заздрити йому. Особливо відчув себе обділений увагою Олег. Адже він був досі центром уваги та обожнювання у класі. Але тут з’явилася Ірина, яка затьмарила його, та ще й Павлик став другом Іри з перших днів. Вона тільки з ним і розмовляла, і посміхалася йому.

Павлик, непомітний і невисокий, став довіреним Іри у її справах, навчанні, і, можливо, маленьких таємницях…

Олег хмурився, і не міг не дивитися на Іру. Їм би пасувало бути разом. От би була гарна пара! Так думали майже всі в класі. Але Іра не поспішала пересідати на інше місце. І тим більше до самовпевненого Олега.

Самолюбування Олега було дуже помітним. Але дівчинка вдавала, що не помічає красеня. І ніхто не міг привернути її увагу.

Лише скромний Павлик мав авторитет у Іри. Він почав проводжати її додому, допомагав з алгеброю, а Іра натомість приносила читати йому книги зі своєї домашньої бібліотеки.

Так пройшов навчальний рік. Про дружбу Іри та Павлика вже ніхто не пліткував. Всі прийняли це як непорозуміння. Після літніх канікул, коли всі повернулися до навчання в десятий клас, Іра знову сіла поруч із Павликом.

Вона стала ще прекраснішою.

Олег засумував. Він не міг зрозуміти, чому перша красуня школи не помічає його, такого стрункого, симпатичного та здібного хлопця. Чому цей тихоня Павлик, з його лагідним поглядом і неслухняним волоссям, так приваблює Іру?

Коли хлопчики бігли крос на фізкультурі, Олег трохи сповільнив біг і порівнявся з Павликом. Вони бігли поруч і Олег тихо спитав:

– Ну, як у вас з нею? Все серйозно?

– Ти про що це? – здивувався Павлик.

– Про те. Про Іру. Що вона у тобі знайшла? Скажи? – не переставав розпитувати Олег.

– А тобі навіщо? Що знайшла – це її справа, – сказав Павлик і спробував додати швидкість.

Але Олег легко наздогнав його і знову почав розпитувати.

– Ні, ти розкажи, чим ти їй подобаєшся. Мені потрібно знати. Це ж неправильно!

– Що неправильно? – образився Павлик. – Вона сама обрала мене. Усі бачили, що я не навʼязувався. І тепер уже другий рік, як ми дружимо.

– А чому вона ні з ким більше не дружить? Зі мною, наприклад, або з Сашком. Ми чим не вийшли? – сердився Олег.

– Це вже я не знаю. Може, і вийшли, тільки не для неї. Запитай її сам. Так чесніше буде. Але не смій сваритися. Зрозумів?

– Ой, захисник знайшовся, – Олег скривився в усмішці і побіг уперед.

Через кілька днів він наважився підійти до Ірини після уроків і пішов поруч. Павлик тим часом залишився займатися у секції.

Іра йшла додому, зрідка поглядаючи на Олега, який жартував, розповідав анекдоти, посміхався, намагаючись розвеселити дівчину. Вона іноді посміхалася, але підійшовши до будинку, кивнула і відвернулася.

– Іра, може, ми сходимо в кіно? – гукнув їй Олег.

– Ні, – Ірина заперечливо похитала головою. – У мене справ багато, вибач. І одразу скажу – декому це не сподобається. А я не хочу Павлика засмучувати. Ми дружимо, ти ж знаєш.

Олег застиг від здивування.

– Дружите?! І все… Давай, і я буду з тобою дружити? Га? – Олег взяв її за руку.

Але дівчина одразу забрала свою долоню і пішла.

– Подумаєш, фіфа! – сказав Олег і теж відвернувся.

Ніколи він ще не знав відмови від дівчат ні на шкільних дискотеках, ні тим більше погуляти чи сходити до кіно.

Довгий час він не дивився на Іру, показуючи свою повну байдужість до неї перед усім класом. Але Іру це не зачіпало, навпаки, вона, як і раніше, йшла додому тільки з Павликом і ходила гуляти тільки з ним.

Олег міняв подруг як рукавички. То з однією дівчиною ходить на танці, то з іншою його бачать у кінозалі, то з третьою він танцює на шкільному вечорі. Але ніколи йому ніхто не заздрив із хлопців. Він був і в центрі уваги, і водночас його недолюблювали через його характер. Він не соромився при всіх крутитись перед дзеркалом у роздягальні, ретельно поправляючи свій комір, шарф і надягаючи рукавички.

– Ох, Олеже, ти як кінозірка, – жартували хлопці.

– Може, я буду зіркою. Ви ще про мене почуєте! – любив повторювати Олег.

Пройшов випускний рік. Іра та Павлик так і були нерозлучні. Напевно, це справді була найдивовижніша парочка на всю школу. Але всім все було зрозуміло – Павлик та Ірина любили один одного. Це стало особливо помітним на останньому році навчання, коли вони практично не розлучалися. Після закінчення школи вони вступили вчитися в один інститут, як і планували бути разом, а на останньому курсі одружилися.

– Ну, у вас все, як за розкладом, – казали їхні однокласники на зустрічі випускників.

Вони зустрічалися раз на п’ять років. Багато хто приходив, ось тільки Олег – ніколи не був на цих заходах.

Проте ті, хто знали його ближче, розповідали, що Олег поїхав у столицю, там здобув освіту, знайшов хорошу роботу завдяки своїй молодій гарній дружині, але шлюб їх швидко розпався.

І Олег вже був кілька разів одружений, на що нарікали його батьки. Востаннє приятелі Олега казали, що він живе із четвертою дружиною. Але й знову не знає, чи він щасливий. Так він сам казав.

– Усьому вина його закоханість у самого себе, – говорили приятели. – З ним важко вжитися – нарцис. Дружини йдуть від нього. Ось тобі й красень.

А Ірина з Павликом виховували донечку. Вони повернулися до рідного міста, й Іра ніколи не шкодувала, що обрала Павла.

– Мій Павлик найдобріший і найуважніший чоловік, – говорила вона всім. – Це доля. Він одразу мені здався рідною людиною. За першої ж зустрічі у школі. Такий надійний, спокійний та розважливий. Чого ще можна бажати для сімейного життя?

А Павлик теж любив свою Іру і поводився з нею завжди, як з дитиною. І дорожив, і беріг, і допомагав у всьому. Його мати раділа щастю сина і часто казала сусідкам:

– Ось мій Павлик – непомітний звичайний хлопець. А дружина – красуня. І живуть ось уже скільки років душа в душу… Душа в нього лагідна. Не вродись красивим, як то кажуть…

Павлик з роками став мужнім, міцним, широкоплечим. І вже нічим не нагадував того скромного невисокого хлопця, в якого закохалася гарна дівчинка.

І однокласники, зустрічаючи його, помічали це й казали:

– Ну, Павлику, тебе не впізнати. Який став… Чоловік! Зрозуміло, що Ірина тебе тоді розгледіла. Серцем. Будьте щасливі!

На що Павлик завжди відповідає:

– Обов’язково будемо… Дякую!