Я народилася та виросла в селі.

У мене була дуже гарна сім’я, хороші мама й тато, про що я згадую і по сьогоднішній день і від чого стає дуже тепло на душі. Та в своєму житті я зараз зробила дуже велику помилку, про що шкодую і досі.

Ця розповідь буде моєї сповіддю, моєю розрадою, адже я досі не можу пробачити собі такий недобрий вчинок по відношенню до моєї найближчої людини.

Я була єдиною дитиною в сім’ї, так склалося. Мама й тато дуже любили мене, я росла такою дитиною, як то кажуть люди, дуже бажаною, мене опікали, любили, піклувалися про мене, як про тендітну квітку.

Батьки дуже добре жили, вони щиро кохали одне одного. Тато у нас був дуже працьовитий, хоча, не мав хорошого здоров’я, на жаль.

Мама теж багато працювала, вона в колгоспі у ланку ходила. Та й вдома ми тримали господарство чимале.

Хоча батьки дуже старалися, багато працювали, та в селі багато не заробиш, статків ми так і не нажили.

Зате жили дуже дружно, любили та поважали одне одного, в нашій домівці був затишок та тепло, я ті часи дуже добре пам’ятаю. Батьки дуже старалися і на життя нам таки вистачало.

А потім, дуже несподівано, не стало тата. Для нас з мамою то був найтяжчий період в житті, навіть зараз згадую його з величезним сумом.

Ми з мамою довго сумували, але продовжували триматися, підтримувати одна одну і вчитися жити далі.

Мама для мене була дуже близькою людиною, ближчої не було, я дуже дорожила нею і цінувала її.

Тому я все життя трималася за неї, більше у мене рідних людей не було.

Роки минали, я росла, дорослішала. Коли я була десь в 8 класі, моя мама познайомилася з дядьком Андрієм. Він жив в сусідньому селі, вдівець, дітей у нього не було, жив сам.

Дядько Андрій мав гарне обійстя, був роботящим, будував людям будинки.

Його дружини не стало ще молодої, він так і залишився сам, особисте життя не влаштовував. З мамою вони познайомилися в наших родичів на весіллі. Відтоді й спілкувалися.

Зустрічалися вони зрідка, бо не хотіли осуду людей, та й тоді й зв’язку не було такого. Я ще думала, чому мама так часто їздить на базар в сусіднє село, а вона дуже хотіла побачитися з дядьком Андрієм, вони мали щирі почуття.

Одного разу мама поділилася зі мною, по своєму, соромлячись, хотіла щось пояснити. Та я була настільки здивована і розчарована її поведінкою, що дуже образилася на неї. Ну як вона може? Як може зрадити тата? Найкращу і найріднішу людину в нашому житті?

Відтоді мама й не згадувала про Андрія, я заспокоїлася, жила й далі своїм життям. Ніколи більше про це не задумувалася.

Згодом поїхала навчатися в місто, мама залишилася вдома сама. Вона працювала, тримала чимале господарство, а я в місті мала своє молоде цікаве життя.

Одного разу я на вихідні приїхала додому, мами вдома не було. А на столі лежав лист, як я зрозуміла згодом, адресований Андрію, якого мама так і не відправила.

У ньому було дуже багато теплих слів людини, яка дуже кохає, і сумує через те, що не може бути з коханим, а починався він словами – “Привіт, Золотце, моє! Ти мій промінчик сонечка”.

Я не могла збагнути. Мама, виходить, всі ці роки спілкувалася з ним, мало того, вони зустрічалися потайки і зберегли теплі почуття весь цей час!

Я зрозуміла, що мама мені говорила неправду. Я вважала, що вона зрадила не лише нашого тата, але й мене, свою доньку, свою найріднішу людину.

Коли мама прийшла, я наговорила їй багато недобрих слів, все, що думала про її вчинок. Мені соромно навіть згадувати це, але тоді я не думала про наслідки, відчувала, що вона нас з татом зрадила.

Я стала плакати і пішла в свою кімнату, навіть не вечерявши. Не виходила звідти до ранку. А вранці до мене зайшла мама, вона принесла мені сніданок.

Мама сиділа декілька хвилин мовчки, а потім вибачалася. Доросла сумна жінка просила у мене вибачення за те, що покохала, уявляєте! Я тоді цього не розуміла! Як же мені соромно за це!

Мама сказала, що зрозуміла свою помилку і більше ніколи не спілкуватиметься з Андрієм. Сказала, що ріднішої людини, ніж я, у неї немає, тому вона завжди буде зі мною.

Після того я жодного разу не чула про дядька Андрія, ми з мамою жили добре, часто спілкувалися, були дуже дружніми і близькими.

Відтоді минуло 5 років. І згодом я щиро покохала Дмитра. Ми з ним одружилися, я дуже щаслива в шлюбі, адже у мене хороший чоловік, ми добре живемо, мріємо про діток.

Але в моїй душі оселився смуток. Я вперше зрозуміла, що таке щиро кохати, адже ніколи не мала таких почуттів. Як важливо для жінки, коли поруч з тобою коханий та надійний чоловік, з яким тобі надійно, добре та затишно, з яким ти відчуваєш себе найщасливішою в світі.

Навіть з мамою ми рідше стали запіклуватися, адже у мене тепер своє сімейне життя.

Лише зараз я зрозуміла, наскільки я підло вчинила, по відношенню до мами своєї, хоча ніколи не хотіла цього, я просто не розуміла того, що насправді зробила.

Я знаю, що мама дуже й досі кохає Андрія, я лише тепер відчуваю її, бачу добре, що її почуття не минули. Але добре знаю, що вона тоді з Андрієм розлучилася назавжди через мене. Відтоді вони так і не зустрічалися.

Я стала шукати того чоловіка, поїхала з Дмитром в те село. Та згодом дізналася, що він одружився рік тому. У них з дружиною дітей немає, але вони добре живуть.

Я дуже добре знаю, що він щиро кохав мою маму також. Мені так її шкода, шкода, що завадила їхньому щастю.

Що тепер зробити мені? Як зробити так, щоб вони були, нарешті, разом? Що мені сказати йому?

Я багато думаю над цим, кожну хвилину, хочу, щоб мама була щаслива, але й не хочу розбивати їх сім’ю, хоче не знаю, чи Андрій там щасливий у шлюбі.

Ну що тут можна зробити? Підкажіть.

КІНЕЦЬ.