Хочу, щоб він зібрав речі та поїхав до своїх батьків, бо свою квартиру він здав, тепер треба чекати ще півроку, доки квартиранти з’їдуть, але так довго чекати я не зможу, скажу, нехай їде
З чоловіком розлучилася дуже давно, дітей вирощувала сама без його допомоги. І ось діти виросли, у кожного свої сім’ї, і я залишилася одна.
Два роки тому зустріла свого нинішнього чоловіка, за рік вирішили жити разом, діти були не проти, і він переїхав до мене. Спочатку я була задоволена, що живу не одна, є з ким і поговорити, і поїхати кудись, але вже через рік зрозуміла, що зробила помилку.
Я звикла жити сама, сама все вирішувати, а тут довелося підлаштовуватися під чоловіка. Мені все не так, він мене останнім часом став дратувати своїм егоїзмом, хоча грошей не шкодує, з дітьми порозумівся.
Але в мене з’явилося багато обов’язків, від яких я вже відвикла. Приготувати вчасно обід та ще щось смачне, чоловік любить випічку до чаю, чого для себе я не робила, а якщо й готувала, то дуже рідко.
Останнім часом він сал робити мені постійно зауваження з приводу господарювання, все не так, каже, що у мене ніде немає порядку, але ж я якось жила до нього, все робила сама. Проте мені ніхто нічого не вказував.
Нещодавній конфлікт ще більше підтвердив, що із заміжжям я поспішила, потрібно було краще впізнати одне одного, а потім з’їжджатися. Після роботи ми з подругою домовилися зустрітися, треба було поговорити, зайшли до кафе, щоб не на вулиці стояти і розмовляти.
Чоловік дзвонив разів десять, питав, коли буду вдома, хоч я його попередила, що зустрінуся з подругою. Він тоді запропонував запросити її до нас, щоб не зустрічатися після роботи, але я відмовилася, розмова при ньому б не вийшла.
Коли чоловік дізнався, що ми сидимо в кафе, кинув слухавку, натомість удома висловився, що він про все це думає. Але палив на балконі і бачив, що я приїхала на таксі, це ще більше розлютило його.
Я вже відвикла, щоб мене контролювали, звикла жити так, як я вважаю за потрібне. Хочу поговорити, щоб він зібрав речі та поїхав до своїх батьків, бо свою квартиру він здав, тепер треба чекати ще півроку, доки квартиранти з’їдуть.
Але так довго чекати я не зможу, скажу, нехай їде. Розумію, що розмова буде неприємною, але я вже все для себе вирішила.
КІНЕЦЬ.