Коли Дмитро привів Олю у свій будинок, щоб познайомити з мамою, дівчина чекала на все, що завгодно. Обізнані подруги встигли розповісти, про своїх свекрух. І зрозуміла Оля – гірше свекрухи нічого на світі немає!

Однак перед Олею стояла найчарівніша інтелігентна жінка, яка називала її на ви.

– Я така рада, що Дмитро вибрав саме вас, – дзвенів дзвіночком її приємний голосок, – він мені всі вуха продзижчав, яка ви гарна і добра. А своєму синові я довіряю як собі. Упевнена, ми потоваришуємо!

Оля мало не розплакалася. Їй було приємно чути похвалу на свою адресу від майбутнього чоловіка, а ще приємніше те, що його мама прийняла її, як рідну.

Після весілля молодята оселилися в Антоніни Павлівни. Свого житла у них поки що не було, а у Дмитра з мамою трикімнатна квартира, вирішили, що місця всім вистачить.

Дивно, але дві господині чудово ділили кухню. Антоніна Павлівна, технолог харчової промисловості за освітою, вчила молоду жінку готувати, і навіть якщо щось не виходило, терпляче пояснювала, що до чого.

Дмитро радів, бачачи, як його дві кохані жінки ладнають між собою.

– Ось пощастило мені з мамою та з дружиною! – хвалився приятелям, ті лише хмикали у відповідь, мовляв, почекай, лише кілька місяців після весілля минуло, найцікавіше почнеться потім, коли дитина народиться.

А ось дитина. З цим у молодих були проблеми. Півроку минуло, рік, а Оля все ніяк не завагітніла.

– Нічого, – втішала її Антоніна Павлівна. – У нас із батьком Дмитра лише на третій рік після весілля народився. А не вийде – не біда. Стільки пар чудово без дітей живуть!

– Ну як же так, спеціалісти кажуть, що зі мною все гаразд!

– Ну, якщо гаразд, значить, старатися треба краще! Я якраз сьогодні до приятельки з ночівлею хотіла піти, – підморгнула Олі свекруха. – Так що все у ваших руках!

Однак ні часті відлучки мами до приятельок, ні поради спеціалістів, ні народні засоби – Оля вже наважилася і на таке – не допомагали. Оля навіть кудись у монастир з’їздила до якоїсь ї ікони та палко молилася про потомство. Все без толку.

Відносини між дружиною та чоловіком, на перший погляд, залишалися колишніми, але це лише на перший. Дмитро став усе частіше затримуватися на роботі, Оля тихенько, щоби ніхто не чув, плакала ночами. І лише свекруха зберігала залізний спокій.

На п’яту річницю весілля, яке хотіли відзначити тихо та по-сімейному, Олі зранку стало зле. Свекруха розвела на кухні бурхливу діяльність, у неї все кипіло і вирувало.

– Напевно, з’їла щось несвіже вчора, – вибачливим тоном промовила Ольга. – Я полежу.

– Можливо, тест купити, перевірити, а раптом? – з надією спитав чоловік.

– Який тест, Дмитро, не вигадуй, змирись з думкою, що я не можу мати дітей.

Проте в тест Оля все ж таки купила на другий день, тому що все вказувало на вагітність. І диво – дві заповітні смужки!

Дивно, але свекруха на новину про вагітність відреагувала з стиснутими губами та скептизмом. Не висловивши жодного слова радості з цього приводу, вона мовчки повернулась і пішла до своєї кімнати.

– Мамо, ти що, не рада? – винукнув їй услід син.

– Рада, не рада, побачимо…

Усі дні, що залишилися до пологів, Дмитро з Олі просто порошинки здував, а коли дізнався, що в нього народиться син, скупив для коханої майже весь квітковий магазин.

Антоніна Павлівна радості з приводу вагітності Олі ніяк не поділяла. Начебто потім і відійшла, але ніяких тобі захоплень, ні вибору імені онуку, ні клопоту з облаштування дитячої.

– Вам народжувати, робіть все самі!

– Що з твоєю мамою? – Здивувалася Оля, – невже вона онука не хоче?

– Не зважай, ось народиш, візьме малюка на руки і відтає. Напевно, все ж ревнує, адже я в неї – єдиний син!

Олежик, так батьки вирішили назвати спадкоємця, матусю добре помаяв. Натомість малюк народився справжнім козаком – майже чотири кілограми – і вилитим Дмитром. Це було видно одразу і всім.

– Треба ж, навіть вуха татові, і ніс, і очі, – вивчала немовля Оля. – І морщиться так само. І родимка на плечі, як у Діми.

Щасливий батько стрибав під вікнами пологового будинку, завалив персонал установи квітами, а на виписку найняв лімузин. Свекруха до Олі  так жодного разу і не прийшла, а коли Дмитро спробував показати фотографію новонародженого, тільки миттю подивилася на дитину, насупилась і нічого не сказала.

– Мамо, ну ти що, не рада онукові?

– Навіть не знаю, як тобі сказати, Дмитро, – нарешті видавила із себе свекруха, – не онук він мені, а тобі – не син…

Чоловік так і сів, намагаючись осмислити сказане матір’ю.

– У сенсі мені не син. А кому тоді син?

Ось тут Антонінуа Павлівна і не витримала:

– А це ти у своєї Олі спитай, від кого вона його нагуляла! А в тебе не може бути дітей! Мені ще коли ти був маленьким, про це сказали!

– Добре, – вислухавши матір, сказав молодий батько. – Ось підросте дитина, тоді тест і проведемо, а поки Олежика я сприйматиму, як сина, і потім своїй дружині я довіряю!

Коли Дмитро привіз додому Олю з немовлям, Антоніна Павлівна навіть не вийшла зі своєї кімнати. Першу ніч Олежик плакав так, що новоявлена бабуся не витримала:

– Та ти можеш його зрештою заспокоїти! – Роздратовано вигукнула вона з іншого кінця квартири.

– У вас досвід є, от і заспокоюйте! – мало не плачу відповіла їй Оля. Їй було дуже прикро, що свекруха не бере участі, а Дмитро про те, що йому заявила мати, дружині не сказав.

Антоніна Павлівна неохоче підійшла до дитини. Взявши малюка на руки, придивилася до його маленького обличчя.

– О Боже! – Тільки й сказала вона. – Ну, вилитий же Дмитро. Тридцять років минуло, а як учора пам’ятаю, яким він народився. Просто копія!

З того моменту Олег повністю заволодів бабусиним серцем і тест не знадобився. Помилка, мабуть, десь вийшла. Ось так.