Ірина з Оленою дружили ще зі школи. А після заміжжя дружили сім’ями.

Дружба тривала і після народження дітей, тим більше, що їхні діти були ровесниками.

У сім’ї Олени й після п’яти років спільного життя з її чоловіком Олегом панували любов і злагода.

А ось сімейні стосунки Ірини зі своїм чоловіком Миколою були не такими райдужними.

Якось Микола заявив, що він іде до іншої жінки… Ірина важко переживала розлучення з чоловіком.

Олена, як могла, заспокоювала свою подругу. Олег, чоловік Олени теж не залишався осторонь. Він завжди був готовий допомогти найкращій подрузі дружини.

Ірина була пізньою дитиною і її батьки, будучи вже в похилому віці, не могли допомогти своїй дочці по догляду за дитиною.

Чоловік хоч і своєчасно виплачував аліменти на сина, але цього було явно замало.

Й Ірина знайшла підробіток в інтернеті. І хоча жорсткого графіка не було, але робота вимагала усамітнення.

І тут на допомогу подрузі поспішила Олена.

– Ти завжди можеш розраховуватись на мене! – сказала вона. – Будь-коли приводь сина до мене. Проблем немає. Удвох хлопчакам буде веселіше!

З того часу син Ірини часто був у гостях в Олени. Чоловік Олени непогано заробляв, він не квапив свою дружину з виходом на роботу і нічого не мав проти того, що тепер його дружині доводилося частенько няньчитися із сином Ірини.

Як начальник на великому підприємстві, Олег часто затримувався на роботі в будні дні й працював на вихідних.

Ось і того суботнього вечора Олег вирушив на роботу. А через пів години в дверях раптом з’явилася Ірина.

– Виручиш мене? – запитала вона з порога Олену.

– Та я навіть рада, що ти привела свого синочка, – відповіла з усмішкою Олена.

Через годину син Ірини почав капризувати. Олена, доторкнувшись до його чола, зрозуміла, що у малого температура.

Олена відразу подзвонила Ірині, але телефон подруги не відповідав.

Тоді вона звернулася до своєї матері, яка жила у тому ж районі.

– Мамо, ти можеш приїхати? Справа в тому, що в мене в гостях зараз син Ірини і він заслаб. Треба посидіти з нашим Андрійком, поки я повезу його додому…

– Вже лечу! – відповіла мати.

Як тільки мати прибула, Олена зібрала дитину й викликала таксі.

Через кілька хвилин вона вийшла біля підʼїзду подруги. Олена піднялася на поверх і подзвонила у двері.

Ірина чомусь довго не відкривала, і ось нарешті вона стояла на порозі.

Олена одразу розповіла Ірині про сина.

– Ну все, я тоді побігла, – сказала вона подрузі.

Ірина мовчки кивнула головою.

Олена вже розвернулася, щоб іти, як раптом помітила якусь дивну річ. Вона придивилася до взуття, що стояло в коридорі й не повірила своїм очам!

То були чоловічі черевики… Такі самі, як носив її Олег…

В Олени зʼявилося важке передчуття.

– А давай я лікаря викличу, га? – звернулася вона до подруги.

– Ой, не треба, я сама викличу! – якось метушливо сказала їй Ірина.

Але Олена вже натиснула кнопку виклику. Вона набирала номер Олега.

В ту ж мить жінка почула, як у сусідній кімнаті задзвонив телефон.

Після цього у коридорі з’явився Олег. Він мабуть зрозумів, що їх викрито…

– А чого ж ти ховаєшся? – запитала Олена чоловіка.

– Я й не думав ховатися, – зніяковів Олег і почав виправдовуватися. – У нас робота сьогодні скасувалася, а сюди я заскочив на хвилинку. У люстрі лампочку змінити треба було…

Після цих слів Олег почав взуватись.

– Та ти не поспішай, – зупинила його Олена. – Може ще якась допомога Ірині потрібна, а можеш і взагалі в неї залишитися!

– Олено, ти що?! Ти все не так зрозуміла! – кинувся він за дружиною.

Того ж дня Олена переїхав разом із сином до своєї матері.

– Це ж треба, – дивувалася жінка. – Я няньчилась з її сином, а вона в цей час влаштовувала побачення з моїм чоловіком!

Олег спочатку заперечував свою провину. А потім покаявся, що мовляв щось найшло на нього.

Він благав Олену, молив його пробачити, але Олена була непохитною.

Ініціатором розлучення була саме вона.

Після розлучення Олег забув дорогу до Ірини, хоча та була не проти оформити з ним стосунки.

Звісно, що після того подруги перестали спілкуватися. А що зробиш? Чого тільки не буває в житті, але думати треба головою.