Того ранку Іра розбила дзеркальце. Не вірила у прикмети, але передчуття було недобре. А по обіді на неї вже чекала несподіванка. Жінка й гадки не мала, що може так легко втратити чоловіка

В просторій та світлій кімнаті самотньо сиділа сумна молода жінка, вона пила холодну каву, а її думки літали десь далеко, дуже далеко: то вдома, біля чоловіка і дитини, то біля нього, того, який так несподівано увірвався в її життя і забрав у неї сон і спокій. Вона мимоволі глянула на годинник, і зрозуміла, що вже пора.

Ірина різко встала з крісла, в якому просиділа, можливо, добу, й тихенько підійшла до вікна. Спека. Страшенна спека, від якої будо важко дихати.

Навіть вечір не приніс такої жаданої прохолоди, а думкам – ясності. Відпустка вже добігала кінця, швидко спливли останні дні відпочинку й потрібно було з куточка на краю землі, в якому вона мріяла заховатися від проблем і думок, повертатися до свого рідного міста, до роботи і… саме до них.

До її двох таких рідних та коханих чоловіків. Від згадки про те, що знову доведеться крадькома ділити себе між ними або ж врешті вибирати лише когось одного, в Ірини заходилося серце. І як би це не було для неї важко, але вибір їй таки доведеться зробити. Адже в один день вона може легко втратити їх обох. За матеріалами

17-річною дівчиною Ірина вийшла заміж за Сержика. Із шаленого кохання. Через те кохання і навчання закинула, і вступні іспити завалила, тож після чергової сварки з донькою, мама побачила, що діла не буде, доньку їй переконати не вдасться, махнула на все рукою й віддала єдину дитину „тому неробі”.

Хоча пізніше виявилося, що Серж аж ніяк не нероба, що таки має в голові не полову. Потроху молодий юнак ставав на ноги, його бізнес набирав швидких обертів, квартира, машина, дорогі ресторани… Одне слово, дім – повна чаша, щаслива та забезпечена сім’я. Мало того, він й Ірину вмовив стараннов готуватися до іспитів. Вже у вересні майбутня перекладачка штудіювала іноземні мови, була дуже перспективним спеціалістом у своїй справі.

Їхня сім’я міцніла, бо Серж, незважаючи на свій доволі такий молодий вік, виявився мудрим чоловіком й умів залагоджувати усі невеличкі конфлікти, знав, коли змовчаті дружині, а коли потрібно і відстоювати свою думку, щоб дружина не вважала, що може ним ось так легко вертіти в усі боки. Ірина мама не могла натішитися зятем: і сім’ю дуже добре Серж забезпечує, і донечку її єдину в люди хоче вивести. Можливо, думала тоді жінка, й добре, що не завадила вона тоді доньчиному заміжжю, а змирилася з її долею…

П’ятий курс давався Ірині важкувато, бо жінка вже чекала дитятко. Державні іспити складали… уже вдвох із Дмитриком, їх маленьким синочком. А під вікном, шаленіючи від щастя й гордощів, скакав чоловік та тато з величезним оберемком яскравих червоних троянд. По диплом помандрували відразу втрьох. І вже великою сім’єю святкували цю подію в затишному ресторанчику.

А потім настали сірі будні. Серж надовго відлучався з дому в бізнесових справах, а Ірина, яка звикла постіно легко розпоряджатися своїм власним часом, змушена була днями просиджувати у квартирі з маленьким синочком. Ні, вона жодного разу не подумала, що Дмитрик їй заважає, що Серж не приділяє їй достатньо уваги. Просто страшенно нудьгувала. Тож коли Дмитрикові виповнилося два рочки, на сімейній раді було вирішено, що хлопчик піде у садочок, а Іра – на роботу, яку їй давно пропонували.

Відтоді Іринка немов ожила. Очі жінки знову випромінювали те світло, яким вона зачарувала колись Сержа. Вечорами не змовкаючи щебетала про нову роботу, про різних колег, про іноземців, з якими доводиться працювати. Чоловік з дружиною брали Дмитрика і йшли гуляти вечірнім містом або ж сиділи у маленькій кав’ярні й годували одне одного морозивом.

…Того ранку Іра розбила дзеркальце. Жінка не дуже вірила у прикмети, але передчуття чогось незвичайного лоскотало її душу. А на роботі на неї чекала несподіванка: начальник відрекомендував нового колегу – її колишнього однокурсника Ігоря. Ірина не йняла віри – із невеличкого скромного непримітного юнака виріс справжній змужнілий красень.

Ігор кілька років стажувався в Англії, і той іноземний пил, що ним вкривається кожен, хто бодай трохи поживе за кордоном, немов магнітом притягував до себе жіночу половину офісу. А новому колезі вони були байдужі, він чомусь очей не зводив саме з Іри. „Облиш, вона заміжня й щаслива”, – із заздрістю поглядаючи на подругу, кинула Анюта.

– Дарма, я подарую їй друге щастя, – мовив тоді хлопець.

І він таки дотримав свого слова. Квіти, цукерки, різні милі дрібнички, кіно, концерт в іншому місті… Одне слово, Іра по вуха закохалася в Ігоря. А вдома на неї чекав любий Серж, який дарував їй тепло, увагу та турботу. І маленький Дмитрик. Дивно, вона ніколи не уявляла, що можна так щиро кохати двох чоловіків. І так згорати від двох щасть – домашнього й краденого.

Серж бачив, що з дружиною щось коїться, він відчував щось недобре. Ірина була такою ж ніжною та люблячою, але серцем чув, що щось негаразд. А одного разу Іра знепритомніла просто на порозі їхньої квартири. „Загальне виснаження, втомилася дуже” – такий висновок поставили лікарі. Серж впросив дружину написати заяву на відпустку й відвіз її до моря одну. І залишив свою дружину на самоті – мудрий чоловік відчував, що Ірину щось турбує, тому вирішив надати можливість впорядкувати власний внутрішній світ на самоті.

У невеличків затишній хатинці майже на пляжі її ніхто не турбував. Серж навіть забрав у неї мобільний телефон, попросивши господиню будиночка як слід доглядати за коханою дружиною. А вона не могла дати ради власним почуттям, які висушували її душу. Жінка вже дуже ждобре знала, що так далі не може тривати. Але несила було зробити вибір, для неї він був важким… Отак і просиділа усю відпустку біля вікна, намагаючись навести у власних думках бодай якийсь лад.

…А вже наступного дня на пероні її зустрічав Серж із Дмитриком. Господи, як вона за ними заскучала! Відчула це тоді, як взяла на руки малого синочка. І як добре повернутися додому, в рідну квартиру. Уранці весела та щаслива почимчикувала на роботу й у дверях зіткнулася з Анютою, яка аж світилася від щастя. „Іро! Я заміж виходжу! За Ігорчика!” – подруга взяла Іру за руки, але та вже більше нічого не чула: «Як? Її ж не було усього місяць. А він уже одружується?»

Зустріла його в коридорі. „Іринко, ходімо десь погуляємо, маю щось тобі сказати”. Жінка наче заворожена мовчки попрямувала з ним у скверик. „Розумієш, Іринко, коли ти захворіла, я в усьому себе звинувачував.

Я не мав права претендувати на твоє серце. І тепер не маю. Скажу одне: двох щасть не може бути. Може бути два горя. Я надто тебе кохаю, щоб ось так зіпсувати тобі і твоїй сім’ї життя. А Анюта любить мене.

Давно. І якось так склалося, що я запропонував їй одружитися. Мені з нею зручно та затишно, я турбуватимуся добре про неї… Може, так і будуються сім’ї? – на мить Ірі здалося, що в очах цього, здавалося б сильного чоловіка, заблищали сльози, та вже наступної миті та ілюзія зникла. – Ми їдемо за кордон – мене кличуть до Англії. А ти… будь щаслива”.

Він відразу рвучко підвівся й попрямував до офісу, а Іра ще довго не могла повірити в почуте, в її голові крутилися дині думки. І раптом відчула, як важелезний тягар злетів з плечей. Стало легко й хороше, як ніколи останнім часом. А в голові крутилося: „Двох щасть не може бути…”.

А вже того дня вечері вони з Сержем сиділи у маленькій кав’ярні й годували одне одного смачненьким морозивом. А їх маленький синочок після зосередженого колупання в носі раптом заявив батькам: „Мамо, тату! Братика хочу я вже давно! Ми з ним у футбол завжди гратимемо”. Серж, хитро усміхнувшись, взяв свою дружину за руку: „Ну що, кохана моя, ходімо додому? Будемо працювати над створенням футбольної команди!”

КІНЕЦЬ.