Пів року не минуло, як дочка стала мамою, а вже схудла сильніше, ніж була до. З її комплекцією виглядало це страшно, якось болісно. Я насамперед подумала, що вона на щось захворіла, перелякалася, почала її випитувати. Зрештою вона зізналася – чоловік засоромив, що зовсім себе запустила, йому з нею соромно кудись іти. Ось вона і стала худнути щосили. Це ж треба – дружина тобі дитину виносила, а ти її зайвою вагою дорікаєш

Не знаю, в яку церкву бігти, кому свічку ставити, до кого в ноги падати – дочка за розум взялася, перестала перед своїм чоловіком стелитись, поставила його нарешті на місце. Скільки сліз було пролито, скільки безсонних ночей проведено, але тепер, слава богу, все буде по-іншому, розплющились у дочки очі нарешті, розплющились!

Оля в мене завжди була дівчинкою гарною: сама смуглява, очі карі, коса смоляна – гарна дівчинка, що й казати. Хлопці за нею вились ще зі школи, але вона якось не дуже їх вітала.

А в інституті закохалася, та так, що за вуха не відтягнеш. Але як же нас із батьком її вибір розчарував – хлопець сам по собі ні про що. Ні зовнішності особливої якоїсь, та й характер якийсь такий, не знаю як сказати, бридкий, чи що. Ось і все начебто правильно і складно говорить, але так це все якось неприємно.

Відмовляли ми Олю від весілля, як могли. Казали, що не треба так поспішати, треба спочатку пожити разом, пізнати одне одного, а потім уже можна й за штампом у паспорт бігти. Навіть квартиру бабусину віддали, до цього донька з нами жила нормально.

Але дочка вперлася, люблю, виходжу заміж, нема чого тут перевіряти. У мене серце кров’ю обливалося, але заборонити я не могла. Одружилися вони, стали жити разом у квартирі, що ми Олі віддали.

Животик округлився в неї майже відразу. Навчання абияк закінчувала, мало не зі сутичками диплом захищала. Ось навіщо було так поспішати? Хто гнав куди? Ну гаразд, і внучка в нас з’явилась, і сама закінчила університет.

Під час виношування вона набрала вагу, як це буває. Пів року не минуло, як вона вже схудла сильніше, ніж була до. З її комплекцією виглядало це страшно, якось болісно. Не йшла їй худорлявість.

Я насамперед подумала, що вона на щось захворіла, перелякалася, почала її випитувати. Зрештою вона зізналася – чоловік засоромив, що зовсім себе запустила, йому з нею соромно кудись іти. Ось вона і стала худнути щосили. Молоко у неї перегоріло, грудьми майже дитину не годувала.

У мене слів нема. Це ж треба – дружина тобі дитину виносила і народила, а ти її зайвою вагою дорікаєш? І добре б сам був красенем – так сам ріжки та ніжки, з усього видатного – ніс, що в акули плавець.

Потім дочка почала ходити на розтяжку, бо чоловікові не подобалося, що вона недостатньо гнучка стала. Готувала йому різні страви щодня – це з немовлям на руках. Я тільки за голову хапалася – ну зажене вона себе такими навантаженнями – майже не їсть, цілий день з дитиною, по будинку прибирання, готування, а потім ще й додаткова фізкультура. Від неї вже одні очі лишилися, і тих під мішками не видно!

У неї до чоловіка шикарна коса була темного, майже чорного волосся, навіть появи дитини їх не прорідила, а Оля заради капризів свого коханого взяла й обрізала майже під корінь. Йому короткі зачіски більше подобаються. У самого три волосини на проділ, та й лисина в неповні тридцять років.

Я з дочкою розмовляла, і батько, і подружки – всі їй казали, що не можна так стелитись перед мужиком. Він же з неї просто знущається! Заробляє мало, якби не ми з батьком, то вони з голоду б там опухли. Сам по собі не красень, проте до дружини вимоги тільки ростуть постійно. По будинку пальцем об палець не вдарить, зате потребує порядку та комфорту. Загалом є ніхто, кликати ніяк, проте корона така, що з супутника видно.

Я вже зневірилася, думала, що до дочки не достукатися, але вчора приїжджає вся в сльозах, з дитиною. У мене серце мало не зупинилося. Спочатку подумала, що той на неї руку підняв. А виявилось, що не підняв, вона його з дому вигнала. А реве, бо дурна була.

– Мамо, ну я ж все бачила, все! І що не красень, і що вимоги його ненормальні – все бачила, а потурала, бо кохала його. А вчора в гості ходили, то він мене постійно порівнював із дружиною друга, яка вона вся тендітна, невагома, чарівна, а я на її тлі корова загнана. Я додому пішла, не стала слухати далі.

Поки зять продовжував гостювати в друга, дочка йому лахи зібрала та й поставила біля вхідних дверей. Зять прийшов, вона йому сумки в зуби та побажання удачі в подальшому житті.

– Все йому насамкінець висловила – і про зовнішність його, і про заробіток, і про слабкість чоловічу, раз тільки коштом жінки самостверджувався. Висловила і за поріг виштовхала з його сумками. І так мені легко стало, мамо, ти не повіриш.

– Так, а ревеш-то чого? Все ж таки добре.

– Та часу шкода, що на це витратила. І коси своєї шкода…

Сміх крізь сльози, але сльози полегшення, звісно. Дочка налаштована рішуче. Подавати на розлучення, упорядковувати свій організм і забути цього чоловіка, як страшний сон. І аліментів від нього ніяких не треба, аби більше не з’являвся. Хоча мені здається, що він ще поп’є нам крові.

Але головне, що в дочки очі розплющились. А ми вже з батьком допоможемо їй вистояти, щоб і вона, і дитина були у безпеці.

КІНЕЦЬ.