Ми з Микитою одружені вже чотири роки. У нас двоє дітей трьох та півтора року, орендована квартира. Зараз живемо на зарплатню чоловіка, я займаюся господарством та дітьми. Але сидіти на шиї у чоловіка звісивши ноги, не входить до моїх звичок. Тому я підробляю в міру можливості.

Диплом педінституту дає можливість займатися репетиторством. Іноді, залишаючи дітей під опікою сусідок, я бігаю по учнях, намагаючись покращити добробут нашої родини. Заробітки не великі, але все ж таки якусь «копієчку» приносять.

З осені по весну, коли навчання в самому розпалі, попит на репетиторство хороший, а ось влітку взагалі можна і без роботи сидіти. Чоловік заробляє не багато. За невеликий заробіток я чоловікові не дорікаю. Не всім же заробляти «мільйоні статки». У нього безліч інших переваг. Він добрий, любить мене та дітей, виконує купу справ по дому. Щоправда, якщо сказати відверто, часом накочує:

– І коли в нас з’явиться власна квартира, і ми зможемо, як нормальні люди, щорічно виїжджати на відпочинок? – Іноді з гіркотою питаю я.

– Потерпи, люба, у нас все буде, – заспокоює мене Микита, погладжуючи по голові.

Я вірила йому, але все ж таки іноді виникали питання.

– Микито, може тобі спробувати змінити роботу? – Запитувала я у чоловіка. – Щось нам останнім часом твоїх 20 тисяч на чотирьох замало стає.

– Олю, розумієш, зараз важко знайти стабільний заробіток вищий за той, який я отримую сьогодні. А тут, як у прислів’ї – «Краще риба в руці, ніж дві в ріці» завжди стабільно.

Але останній рік мене стали відвідувати погані думки. Почався страх, що чоловіка можуть скоротити, і нам не буде на що жити й годувати дітей. Відразу ж у голові виникла думка про «подушку безпеки», створенням якої треба зайнятися негайно. Тепер із кожного заробітку, хай навіть мінімального, я відкладала якусь суму на «чорний день».

У цю коробочку йшла також і решта з усіх покупок, які я робила. Чоловіку про свою скарбничку я нічого не казала. Заначка поступово зростала і гріла мене, даючи певну впевненість у майбутньому.

І ось одного прекрасного дня, коли нічого не віщувало біди, сталося те, чого я так боялася.

– Олю, мене скоротили, – повідомив мені чоловік з порога.

Сумувала я недовго, взявши себе в руки, я вирішила спробувати оформити грошову допомогу.

– Микито, мені потрібна довідка про твої доходи за останні пів року з моменту звільнення.

Чоловік чомусь зніяковів, почав говорити щось невиразне. Буркотів, що йому навряд чи видадуть такий папірець, але через тиждень все ж таки приніс. У мене потемніло в очах. Коли я відкладала на непередбачені обставини кожну зайву копійку, мій чоловік щомісяця приховував від мене близько половини своєї зарплати.

У довідці значилося, що середній дохід Микити складав 35 тисяч. Відбулася «дуже серйозна» розмова. Зробивши нескладні математичні обчислення, я зрозуміла, які суми чоловік витрачав невідомо куди за пів року, за рік, за два. І все це в той момент, коли я вирішувала, чим сьогодні годуватиму дітей. Коли ходила у стоптаних чоботях та старому пуховику.

– І куди ж ти, мій любий, зміг витратити такі гроші? – свердлячи Микиту поглядом, запитала я.

Чоловік тільки розвів руками – ну, типу, вибач, так вийшло. Потім з’ясувалося, що він витрачав їх на себе, на свої розваги. Тут і походи з друзями до барів, і відвідування спортивних заходів. Не гидував «мій благовірний» покататися на таксі, коли можна було обійтися й автобусом.

Намагаючись довести своїй матері, що син її цілком успішний, він робив їй двічі-тричі на місяць різні подарунки. Та й просто підкидав грошей «на життя». До того ж наприкінці розмови чоловік наважився і заявив, що це він заробив ці гроші та вправі ними розпоряджатися на свій розсуд.

Що мені робити? Гнати його у шию? Нехай іде до своєї матусі, якщо він такий увесь успішний. І нехай випливає сам, як хоче – без дружини, без дітей та без роботи. Але з іншого боку, адже я теж відкладала гроші, нічого йому не кажучи, зі своїх заробітків. Та й дітям батько потрібний. Як бути у цій ситуації?⁣

КІНЕЦЬ.