– А донька у мене яка розумниця! – хвалилася Оксана сусідкам. – Сесію на одні п’ятірки закрила! Ще й підробляти примудряється, у нас жодної копійки не бере!

– Заздрю я тобі, Оксано! Мої дітки тільки й уміють, що гроші просити, – журилася жінка.

– І вчитися не хочуть зовсім. Машка каже, що збирається одразу після коледжу заміж вискочити, мовляв, нехай чоловік забезпечує. А син… ех!

– Сусідка махнула рукою, вкрай розчарована у своїх дітях.

– А твоя Настя молодець, своїм розумом жити збирається.

– Ага, як же, – тихенько прошепотів собі під ніс Михайло, що відійшов на пару кроків від пліткарок. Хлопець і радий був би піти додому, та мама ще не всі магазини відвідала.

А якщо батько на роботі, то горде звання носія сумок на сьогодні належить йому. – Знала б ти, чим сестричка у столиці займається, взагалі б її не згадувала. І тим більше не хвалилася.

– Ти щось сказав? – Оксана невдоволено дивилася на хлопця, що бурчав. Що він, п’ять хвилин не може почекати? Жінка ще не всі подробиці розповіла.

– Так мамо, сказав. Мені на завтра презентацію зробити треба і написати твір. Може, ти іншим разом похвалишся? – Спокійно відповів Михайло.

– Що ти, що тато! Не даєте людям поговорити! Гаразд, пішли…

Михайло лише плечима знизав, помітивши полегшений погляд сусідок. Вони вже самі не раді були, що потрапили на очі люблячої матусі. Оксана тільки й робила, що розповідала про дочку. Причому таким тоном, що складалося враження, ніби Настя – втілений ідеал і всім потрібно на неї рівнятися.

Та ось тільки він знав правду. Знав, але мовчав. Не хотів, щоб мама хвилювалася…

**********************

– Анастасія Мельник тут мешкає?

– Зневажливий погляд дами збив Оксану з пантелику. Та ще й парочка чоловіків, що стоїть позаду неї, спокою не додавали.

– Моя дочка зараз живе у столиці. Вона навчається в університеті, – гордо відповіла жінка.

– Що вам від неї треба?

– В університеті? Настя? Ви серйозно? – гостя мала нахабство розсміятися.

– Та вона вилетіла звідти після першої сесії. Жодного іспиту скласти не змогла, та й не дивно, адже дівчина на пари не ходила, аби знайти собі кавалера.

– Та як ви смієте намовляти на мою дочку? Я на вас до суду подам, за наклеп!

– Оксана почула шум за сусідніми дверима і розгублено затихла. Покликати цю нахабу в квартиру – значить визнати, що вона має рацію. Чи не пустити? Та мало що вона скаже? Людям-то все одно, правда це чи обман, аби пліткувати.

– Проходьте, – вагання жінки зупинив її власний син. – Нема чого давати привід для пліток. Мамо, пропусти їх.

– Але, Михайле!

– Пропусти.

Зараз хлопець здавався старшим за свої шістнадцять років. А ще він був дуже серйозний, і трохи, саму крапельку, схвильований. Михайло сам проводив гостей у кімнату, жестом закликаючи розташуватися на дивані. Дама посміхнулася і облюбувала крісло, що стоїть трохи далі. Чоловіки залишилися стояти.

– Михайле! Як ти можеш їх у будинок запрошувати! Ти чув би, що вона про Настю сказала!

– Чув. Тому й пустив, – роздратовано відмахнувся від матері хлопець. Поки батько у відрядженні, саме він виконує обов’язки голови сім’ї. Він повинен постаратися мінімізувати завдані збитки!

– Що ти…

– Мабуть, ти краще сестричку знаєш, – глузливо простягла жінка.

– Може, де вона зараз, в курсі?

– У Києві тут вас мама не обманула. Тільки в жодному гуртожитку вона, звісно, не живе, – криво посміхнувся Михайло.

– На орендованій квартирі живе, яку їй чоловік оплачує. І ні, адреси я не знаю. Натомість знаю, що цей чоловік одружений, старший від Насті років на двадцять і має трьох дорослих дітей. А ще він непристойно багатий.

– А чоловіка випадково не Григорій звуть?

– Дайте вгадаю, ви його дружина?

– Михайло внутрішньо напружився. Куди вляпалася його не розумна сестричка? Якщо її аж тут шукають?

– Слава Богу, ні. Я його сестра, якій дуже набридли чудасії брата, – жінка холодно посміхнулася.

– Григорій має чудову дружину, дочку нашого основного партнера з бізнесу. А її страшенно засмучує наявність сторонніх дівчат біля чоловіка. Того й дивись на розлучення подасть.

– А цього, зрозуміло, допустити не можна, так?

– Розумний хлопчик, – промуркотіла дама.

– Хоч якісь припущення, де зараз твоя нахабна сестричка?

– У мене – ні, але її подруга може знати. Я можу з нею зв’язатися, але спочатку хочу дізнатися про ваші плани. У мене одна сестра, знаєте.

– Михайле, що все це означає? Який ще Григорій? Яка орендована квартира? Що трапилося з моєю донечкою? – Оксана аж на обличчі змінилася від почутого. Михайло, кинувся у ванну, саме там мама зберігала свої пігулки.

– Може, викликати швидку? – Здається, дама відчувала себе трохи винною.

Михайло відмахнувся. Звичайно, він викликав швидку! Коли за пігулками бігав. Ніна Вікторівна, наймиліша жінка, обіцяли приїхати протягом п’яти хвилин. Мабуть, була десь поряд.

– Михайле… Звідки ти все це знаєш? – жалібно спитала Оксана, відмовляючись вірити у правду. Її дочка коханка… Як тепер з цим жити…

– Коли Настя востаннє заявилася до нас, у неї телефон зламався, пам’ятаєш? Ось вона в мене і взяла ноутбук, з подружкою поговорити. І не вийшла із профілю. Загалом, я почитав її листування, трошки здивувався, і запитав прямо. Вона нічого заперечувати не стала. Просила тільки тобі нічого не казати.

Михайло щиро переживав за маму. Вона людина дуже хороша, добра, а її єдиний недолік – любов хвалитися дітьми, їхніми успіхами. Він теж постійно червоніє, коли мама розповідає всім охочим про його грамоти та медалі.

Трохи пізніше, коли Оксану поклали в ліжко під наглядом спеціалістів, Михайло повернувся до гостей. Його дуже цікавили плани цієї жінки щодо його сестри.

– Ну то що хочете зробити?

– Нічого такого. Дам грошей і познайомлю з деякими людьми. Неодруженими, що найважливіше.Розумнішою буде – зможе вдало вискочити заміж.

– Гаразд, я зараз, – важко зітхнув хлопець, передчуваючи не найприємнішу розмову. Подруга в Натсті була… нахабною та шкідливою. Довелося викручуватися. Тут саме підвернувся привід – “вдало закрита сесія”. Чи може брат захотіти зробити сестрі подарунок? А коли живе так далеко, то тут може допомогти тільки кур’єр.

– Ось, тримайте, – Михайло простяг гості папірець.

– Сподіваюся, ви дотримаєтеся свого слова.

– Стримаю, не хвилюйся.

І вже виходячи з квартири, жінка досить голосно вимовила, явно для сусідів, що підслуховують:

– Вибачте, що вас так розхвилювала, просто іншого способу поговорити без зайвих вух не було. Сподіваюся, жодних поганих чуток не піде. Ну а якщо що, я перед Настею особисто перепрошую. Але думаю, у вас тут люди добрі живуть, пліткувати не стануть.

Чутки, звісно, були, але мляві. Оксана їх одразу присікала і просила не наговорювати на чесне ім’я доньки. Хоч і хвалитися стала набагато менше, як і взагалі виходити з дому.

Михайло поговорив із батьком, і вони ухвалили дружне рішення – переїхати. Оксані було дуже соромно дивитися в очі сусідам, адже, виходить, вона весь цей час їх обманювала.

І ось, одного погожого дня сім’я переїхала. Як сказав цікавим сусідкам Михайло – до столиці, ближче до Насті. Мовляв, там хороші лікарі, а останнім часом мама погано почувалася.

Настя більше не приїжджала, вона вдало вискочила заміж і про сім’ю забула зовсім…

КІНЕЦЬ.