Якось дружина зі всією своєю бабською свитою (з сестрою і тещею) почали вмовляти мене працювати разом із зятем. Але що я міг відповісти? Мені його способи заробітку не підходять. Він – бізнесмен, і основний його принцип у цій справі: «Хочеш жити – умій крутитися», а тому він нічим не гребував. Щодо мене – я так не можу та й, чесно кажучи, не хочу. Згоден, щоб так відкрито наживатися на «лохах», треба мати якийсь, але талант. А як бути з докорами совісті?

З недавніх пір я все частіше почав помічати, що дружина стала ласою на гроші. А може, так було й раніше, але я просто цього не помічав? Чесно не знаю. Але з кожним днем ця ситуація стає все більш напруженою.

Якоїсь миті у неї навіть з’явився приклад для наслідування – чоловік її молодшої сестри. Не скажу, що це стало приводом для ревнощів – тут розмова зовсім про інше. Дружина більше була в захваті від його майстерності у справах поповнення гаманця та банківської картки, ніж від нього самого.

Сестра дружини раз у раз красувалася шубами, айфонами та розповідями про готелі всіх екзотичних країн, у той час, як моя мало не вмирала від заздрощів, попутно компостуючи мій мозок безперервним обуренням.

– Льоша з Ірою знову у відпустку збираються! В Єгипет! А ми? Коли ми поїдемо? Я море востаннє бачила років п’ять тому! А ти телефон мій бачив? У Іри новенький айфон, один з останніх, а моїм уже й горіхи бити не шкода! Так… Льоша щосили намагається заради сім’ї! А ти? Що ти робиш заради нас?

До цих розмов, зрозуміло, підключається і теща:

– Льоша – просто золото! Слава Богу, хоч Ірці пощастило з чоловіком!

Тим часом хочу помітити, що живемо ми у двокімнатній квартирі в новобудові, маємо гарну машину, та й начебто не останній хліб із сіллю доїдаємо. Хоч як би дружина скаржилася, але на море ми їздили, якщо дозволяв бюджет, майже щороку. Звичайно, не все те, що може дозволити собі зять, можемо дозволити й ми, але назвати нас бідняками точно не можна.

Якось дружина зі всією своєю бабською свитою (з сестрою і тещею) почали вмовляти мене працювати разом із зятем. Але що я міг відповісти? Мені його способи заробітку не підходять. Він – бізнесмен, і основний його принцип у цій справі: «Хочеш жити – умій крутитися», а тому він нічим не гребував. Щодо мене – я так не можу та й, чесно кажучи, не хочу. Згоден, щоб так відкрито наживатися на «лохах», треба мати якийсь, але талант. А як бути з докорами совісті? Питання риторичне.

Від такої «фінансово-перспективної» пропозиції я, звичайно, відмовився, та й Льоша не особливо наполягав. Але дружина з того часу взялася за пилку в рази сильніше.

– Ти взагалі про нас не думаєш? Де ми будемо через п’ять років, скажи, будь ласка? У тебе був такий шанс підвестися, і ти його проґавив!

Але що вдієш, якщо я людина чесна? Обманювати, купатися в багнюці вдень, а ввечері пити вино із золотих келихів – не по мені.

– У нас є все, чого немає й у половини країни. Ми взуті, одягнені, ситі та дах над головою маємо. Досягнули цього, люба, ми чесною дорогою, власною працею, і спати можемо спокійно. Хіба це погано? – намагався переконати дружину.

– Не обдуриш – не проживеш, чув приказку? Льошка молодець, знає, як треба заробляти, а ти зі своїми стереотипами так і залишишся в злиднях!

Продовжувати цю безглузду суперечку – собі дорожче, вирішив я і став діяти, як вважав за розумне: поговорив з начальством про підвищення зарплати, висловив кілька ідей, здатних підняти доходи фірми. Незабаром зарплата збільшилась. Зрозуміло, не до мільйонних оборотів, якими міг розпоряджатися Олексій, проте.

Почав займатися підвищенням кваліфікації, почав проходити курси. Але якою є реакція дружини? Знову закиди.

– Працюєш-працюєш, а гроші де? – Ось і вся підтримка.

Найцікавіше, що сама вона й пальцем не ворухне, щоб хоч трохи збільшити сімейний бюджет. Звичайно, адже найрозумніші критики – дивані. Я неодноразово пропонував їй різні варіанти професійного розвитку, але, на жаль, перспектива безцільного просиджування штанів в офісі її спокушає набагато більше.

– А сенс мені зі шкіри геть лізти? Життя, як у сестри, мені може лише снитися. Напружуватися за копійки? Ну ні, я так не хочу.

Ну і, власне, яка картина виходить? Ні розвиватися, ні допомагати вона не хоче, але мріє про якісь незліченні багатства. Вимагає, щоб ці багатства до її трону приніс я (а інакше й сказати не можна!). Добре влаштувалася.

Що робити? Поговорю ще раз. Але якщо й цього разу її меркантильні замашки переможуть здоровий глузд, то іншого виходу, крім розлучення, я не бачу. Якщо хоче життя як у сестри? Нехай у такому разі шукає собі такого ж Льошу.

КІНЕЦЬ.