Ми з моїм хлопцем одружилися три роки тому і відразу ж поставили перед собою мету – придбати власну квартиру. Вирішили оформити документи і виїхати за кордон на заробітки, сподіваючись, що через кілька років здійснемо нашу мрію.

Ми старанно працювали з ранку до ночі. Природно, були моменти, коли нам хотілося здатися. Але мрія про власний куточок додавала нам сил.

Зрештою, ми досягли своєї мети і куnили трикімнатну квартиру на власні кошти, хоча приміщення і вимагало деякого ремонту. Батьки чоловіка доnомогли з ремонтом і подарували нам свої старі меблі – і все виглядало просто чудово. Тим часом моя молодша сестра вийшла заміж і народила дитину.

Вона і її чоловік жили з нашими батьками у двійці. Після народ ження дитини молода сім’я жила в одній кімнаті. Менш ніж через рік вона знову завагітніла. Коли ми повернулися з-за кордону і почали облаштовувати наш новий дім, моя сестра вирішила ошелешити мене своєю пропозицією.

Вона хотіла, щоб ми з моїм хлопцем переїхали до наших батьків, а вона зі своєю родиною перебралася б у нашу квартиру, стверджуючи, що там для них недостатньо місця.

Я, природно, відмовивлась, і ми сильно посварилися. Я зателефонувала своїй матері і розповіла їй про те, що трапилося, але вона почала кричати на мене за те, що я не доnомагаю своїй сестрі. Ми не розмовляємо вже цілий місяць.

Я не збираєюсь віддавати їм квартиру, куплену на свої власні гроші. На жаль, бачачи, як вони живуть, я переконана, що вони ніколи не зможуть заробити на свою квартиру.

КІНЕЦЬ.