Коли Миколі було п’ять років, його дитинство набуло трагічного обороту. Того вечора його батьки так і не прийшли забрати його з дитячого садка . Чекаючи на них, він швидко накидав портрет своєї сім’ї, тоді як вихователька сиділа поруч із ним, а її щоки були мокрими від сліз.

Вона м’яко пояснила Миколі, що він деякий час поживе в іншому місці. Наступного дня його відвезли до лікарні, де він дізнався, що його батьки померли.

Зневірившись знайти їх, Микола зрештою вирвався і зміг втекти з установи. Втрачений і спантеличений, він побачив на вулиці жінку, схожу на його матір, і пішов за нею.

Жінка на ім’я Ніна, помітивши стеження та дізнавшись історію хлопчика, притулила його та забезпечила комфорт. Ніна колись була по вуха закохана у чоловіка на ім’я Віталій.

Вони швидко одружилися, але невдовзі виявили, що не можуть мати дітей. Це одкровення глибоко вплинуло на їхні стосунки, і Ніна зрештою прикинулася, що у неї роман на стороні, щоб відштовхнути Віталія, вважаючи, що він заслуговує на краще.

Після розлучення незрозумілий зв’язок Ніни з Миколою змусив її усиновити його, але її тепер уже холостяцький статус ускладнював цю справу.

Щоб домогтися усиновлення, Ніна думала про фіктивний шлюб зі своїм колегою Станіславом. Проте випадкова зустріч із Віталієм змінила її плани.

За рік Микола пішов до школи. На першому дзвінку він з гордістю підніс букет своїй вчительці. Поруч із ним були його прийомні батьки, Ніна та Віталій, та їхня друга прийомна дитина – дівчинка Марія.

Незважаючи на нову родину, якою він дорожив, Микола завжди пам’ятав про своїх біологічних батьків, тихо розмовляв із ними ночами, запевняючи їх у своєму коханні.

КІНЕЦЬ.