Щиро кажучи, я вже не знаю зараз в кого просити щирої поради, адже останнім часом мені здається, що ми зробили серйозну величезну помилку, коли погодилися жити у батька й матері мого чоловіка після нашого весілля, про що зараз я дуже шкодую.

От просто вчора ми з чоловіком в черговий раз ледь не опинилися на вулиці, як би це дивно не звучало.

І мене це вже в кінець зовсім засмутило, вже сил не має дивитися на все це, навіть комусь розповідати соромно про наше життя в родині чоловіка.

А вся справа в тому, що одружені ми всього рік і живемо з батьками чоловіка.

І ось за цей рік нас вже чотири рази виставляли з дому.

Не думайте, що це ми самі напросилися жити до батьків чоловіка, це було зовсім не так.

Після нашого весілля мати чоловіка мого нас покликала жити у них вдома. Так як у батьків Дмитра будинок дуже великий, двоповерховий і місця вдосталь там для всіх.

Ми ж з чоловіком на той час лише закінчили навчання в університеті, копійки за душею не мали, тому наші фінанси не дозволяють нам купити власне житло.

Ну, ось і живемо ми тепер з батьком і мамою Дмитра разом. У мене зі свекрухою, як не дивно, відносини склалися дуже добре, я навіть не очікувала такого, але ми гарно ладнаємо з першого дня.

А ось мій коханий чоловік зі своїм татом постійно знаходять привід для частих суперечок. Я б сказала, що винен зазвичай батько Дмитра, адже він робить зауваження своєму синові через будь-якої дрібниці, я ж сама бачу, що він не правий.

А чоловік мій теж, упертий ще такий, змовчати не може ніколи й нікому, завжди хоче, щоб його слово було останнім і якщо впевнений в своїй правоті, то ніколи не уступить свого.

І виходить кожен раз якісь незрозумілі суперечки в нашій родині, які приносять лише сум і розчарування мені з кожним днем.

Потім свекор каже чоловікові, що той невдячний і лінивий і каже, щоб ми йшли геть з його будинку. І все це цілком серйозно, він не жартує з цим насправді. Ми пакуємо всі наші речі, телефонуємо ріелторові в пошуках якогось житла для оренди.

А після цього всього матір Дмитра заспокоює свого чоловіка, і вони просять нас залишитися.

Буває, що свекор іноді вибачається, але лише у мене, хоча і це буває зрідка, він просто йде в свою кімнату, поки свекруха вмовляє нас залишитися, ніби вона має робити це за нього.

Після першої такої суперечки я дуже розхвилювалася і була рада, коли коханий помирився зі своїм батьком. Я була впевнена, що це одиничний випадок і такого більше ніколи не буде, адже непорозуміння бувають в кожній сім’ї.

Але ні, я тоді помилялася дуже в цьому. За рік подібний сценарій розігрувався аж чотири рази, і це мене неабияк втомило, щиро кажучи.

Вчора їх суперечка почалася через те, що мій чоловік взяв автомобіль свого батька, свекор йому дозволив, але після поїздки не витер капот, а там налипло багато мошок під час вечірньої поїздки.

Як на мене, це звичайна така собі побутова ситуація, яка не варта й особливої уваги.

Дмитро завжди це все прибирає, а цього разу просто забувся це зробити. Але ж хіба то така велика проблема.

Але замість звичайного нагадування, свекор почав виховувати його, називати безвідповідальним, неробою, маминим сином, який досі не навчився жити сам і якого потрібно глядіти в такі роки.

Сказав, що Дмитро зовсім не самостійний, навіть свою сім’ю він утримувати не може сам.

Нормальна батьківська оцінка свого сина?

А коли Дмитро став виправдовуватися у відповідь і сказав, щоб батько більше не говорив йому подібних речей, то за старим звичаєм батько йому сказав йти геть з його дому і не командувати в його будинку.

Цього разу я вже не стала вестися на цей весь концерт, адже мені дійсно вже набридло все слухати, і я тоді просто поїхала до подруги.

Ну, як і слід було очікувати, вже сьогодні чоловік приїхав за мною і сказав, що вдома вже все втихомирилося, всі з гарним настроєм, все добре, всі між собою спілкуються, наче й нічого й не сталося. І нас вже ніхто не виганяє.

Якщо чесно казати, мене вже втомили ці постійні суперечки на рівному місці і збори речей в чемодани. Це ж не нормально! А ви як вважаєте?

Просто якщо ми будемо віддавати гроші за оренду квартири, то ніколи не назбираємо на своє власне житло, а оренда зараз не така маленька. Але і жити так вже неможливо.

Ми всього рік одружені і живемо в батьків Дмитра, а мені вже хочеться втекти подалі від родичів мого чоловіка, життя в їхньому будинку мене дуже втомлює.

Одного разу я набралася сміливості і намагалася серйозно поговорити зі своїм свекром, просила його виважено ставитися до своїх слів і примиритися з тим, що ми поки поживемо разом, поки ми не вирішимо питання зі своїм власним житлом. А він каже, що я занадто близько все це сприймаю і порадив не втручатися в їх з сином стосунки, про ти мене він взагалі нічого поганого не має і ніколи нічим не докоряв мені. І ось як мені бути?

Йти нікуди, залишатися так жити теж неможливо. А чоловік теж не може промовчати. Відчуваю, що вже скоро ми з чоловіком будемо сперечатися, я щодня додому після роботи йду без настрою. Нічого мене там не радує, навіть повертатися додому не хочеться.

Не знаю, що мені зробити. Чи варто повертатися жити до свекрів своїх?

КІНЕЦЬ.