Чоловік завжди заробляв більше за мене, і я вважала це нормальним явищем. Одружилися ми доволі молодими, мені було 20 років, а Анатолію 24. Я ще студенткою була, а він уже працював на роботі, і заробляв непогані гроші.

Ми одружилися, я народила майже відразу нашого первістка. Так вдома і осіла.

Чоловік сам тоді запропонував, що він буде гроші заробляти, а я буду вдома створювати сімейний затишок.

Анатолій і справді багато працював, а на мені були всі побутові питання. Чоловік не брав участі ні в чому, не допомагав, а лише вимагав, щоби все було зроблено вчасно. Не дай Боже, не встигла прибрати чи приготувати! Тоді я довго слухала, що я не ціную те, що маю, що я погана дружина та мати.

Я крутилася, як білка в колесі, щоб догодити чоловікові, виховувати дітей, і в домі порядок підтримувати. Але чоловік з часом просто перестав це цінувати.

Щодо двох наших дітей, то чоловік їх просто не помічав, вважав, що виховувати, навчати, вирішувати їхні проблеми маю лише я. А у нас два хлопці, синам, як відомо, батько потрібен. Але коли діти відчули, що не потрібні своєму татові, стали відповідати йому взаємністю.

З часом, ми хоч і жили всі в одній квартирі, але стали абсолютно чужими одне одному, я навіть собі не уявляла, що таке буває.

Я весь день крутилася вдома, щось робила, а чоловік приходив ввечері, і міг не сказати мені жодного слова. З холодильника він сам собі ніколи нічого не брав, потрібно було подати все готове.

Трималася я з останніх сил, в основному – заради дітей. Але коли сини поїхали з дому вчитися, я зібралася духом, знайшла подруг, які вже багато років були за кордоном, і вирішила, що і я теж поїду на заробітки.

Але я навіть не думала, що в мого чоловіка буде аж така бурхлива реакція. Він почав сміятися з мене, говорив, що в мене нічого не вийде. А мені було дуже прикро від того, що він саме так реагує, бо це означало, що він зовсім в мене не вірить.

Я таки поїхала, і діти мене підтримали. Тепер я роблю в Італії те, що і вдома робила – прибираю, варю їсти, доглядаю одного літнього італійця, але тепер роблю я все це не безкоштовно, а за гроші – щомісяця отримую тисячу євро.

Анатолій зі мною розлучився, сказав, що така дружина йому не потрібна.

А що я робила не так? Яка це – “така”? Я ж намагалася стати для нього ідеальною дружиною, але він цього не цінив, і я впевнена, що якби я залишилася, він би і далі не оцінив, нічого б не змінилося.

Я згадую той час, коли він зробив мені пропозицію. Він сказав: “Ти ніколи не пошкодуєш, що вийшла за мене заміж”.

То чому ж все вийшло саме так?

Часом я думаю, а чи правильно я зробила, що все кинула і поїхала?

КІНЕЦЬ.