Додому Ольга не приїжджала вже 3 роки, бо все не було особливої нагоди. Та й хотіла жінка якомога швидше назбирати гроші собі на квартиру. Вона ж все життя про інших лише думала – про маму, про чоловіка, про доньку, а на себе ніколи не вистачало ні часу, ні сил.

Заміж Ольга вийшла по великій любові, тішилася дуже, коли Степан, який був першим парубком на селі, покликав саме її заміж. Та чи знала вона тоді, що життя з того не буде.

“З лиця воду не пити”, – не раз говорила їй мама, але закохана Ольга просто не чула її слів, і не розуміла, що саме хоче їй сказати ненька.

Мама ж, яка життя прожила, відразу бачила, що життя з красенем-Степаном у доньки не буде добрим, та сподівалася, що вона помиляється.

Проте, майже відразу після весілля, Ольга і сама зрозуміла, що помилилася у виборі чоловіка. Степан дуже змінився, став встановлювати свої правила, де йому можна було все, а Ользі – нічого. Вона мала вдома сидіти, дітей ростити, і про чоловіка дбати.

Рахував Степан дружині кожну копійку. Дійшло навіть до того, що він змушував Ольгу записувати всі витрати на листочок, а в кінці місяця він підбивав підсумки. Сварив дружину за кожну непотрібну, на його думку, дрібничку.

Так і жила Ольга, нещаслива у своєму шлюбі. Тішили лише діти. Але коли доньки стали підростати, то і вони перестали звертати увагу на маму, адже у них було своє життя, свої інтереси.

Пізніше у Ольги захворіла мама. Забрати її до себе жінка не могла, бо Степан був проти. Тому Ольга була змушена їздити до мами щодня, і так тривало три роки, поки мама не відійшла у засвіти.

У спадок Ользі дістався будинок матері в селі, і вона вирішила, що хоче зробити в ньому ремонт, щоб з часом переїхати сюди жити, а комусь з дітей квартиру лишити.

– Не піду я жити в село, – заявив Степан. – Нажився я там вже в молодості. Я на цю квартиру сам важко заробив, тому віддавати її нікому не збираюся. А доньки заміж вийдуть, то й їхні чоловіки нехай стараються!

З однієї сторони, Степан мав рацію. Але з іншої – Ольга не хотіла, щоб її дочки терпіли все життя своїм чоловікам лише тому, що їм нема куди подітися. Вже вона через це 20 років Степану терпить, слова сказати не може. А була б в своїй хаті, то все по-іншому було би!

Тому і наважилася Ольга їхати на заробітки, заради щастя доньок в Італію поїхала, щоб їм на квартиру заробити гроші.

Спочатку купила старшій доньці квартиру, а потім і молодшій таку саму. Дівчата заміж вийшли, закрилися в своїх квартирах, і про маму зовсім забули. Самі їй не телефонували, але Ольга тішилася, що хоч вони слухавку брали, як вона раз в тиждень їм дзвонила, щоб спитати як у них справи.

Говорили і доньки, і внуки з Ольгою неохоче, так – два слова, для годиться… Відчувала вона, що дітям своїм не потрібна, і від цього у неї на душі було дуже гірко.

А Степан то взагалі – так неприємно здивував дружину, що у неї просто слів забракло. Поки Ольги не було вдома, він собі іншу жінку знайшов, і не вбачав в цьому нічого поганого.

– Повернешся додому, тоді і поговоримо, – спокійно говорив він дружині.

Та Ольга цього разу вирішила діяти кардинально, три роки додому не їхала, щоб щось собі підзбирати. Вона вирішила, що за свій кошт відремонтує мамину хату в селі і буде там сама жити, коли повернеться.

Життя минуло, як мить… Здається, що і не жила… Бо завжди жила для когось… А треба, хоч і колись для себе пожити.

Ну хіба не так? Як часто наші жінки, переповнені турботою і любов’ю про своїх ближніх, забувають про себе.

І добре, як згадують про себе, поки ще не пізно, поки ще можна щось змінити.

КІНЕЦЬ.