Галина зустріла онука Андрійка зі школи, це в неї третій онук, наймолодший, ходить до першого класу. Дочка Тетяна із зятем завжди зайнята, у них бізнес, ще десять років тому відкрили кафе, цей бізнес у них забирає багато часу. Старші онуки дорослі, два брати-близнюки навчаються у місцевому коледжі. От і доводиться їй зустрічати Андрійка, нагодувати, уроки з ним зробити, вона радо допомагає дітям.

Це зараз вона живе в місті, а народилася на селі, після школи нікуди не поїхала, дуже нездужала мати. Галя доглядала її, працювала на фермі, вставала дуже рано. Батько тракторист теж завжди на роботі. Так і залишилася вона в селі, мами не стало за кілька років, залишилися вдвох із батьком. Батько без дружини став гуляти, правда був тихим, не сварився, загуляє та спати.

Галя вийшла заміж за місцевого хлопця. Віктор жив недалеко від неї, спокійний, але була у нього риса у характері – ображався постійно. Чоловік не скандальний, але надто уразливий і слабохарактерний.

Хтось не так слово скаже, або посміється з нього, всю ніч гульбанить, засмучений, і свариться сам із собою, бурчить собі під ніс. Але Галю ніколи не ображав. А сам ображався постійно, так поступово і опустився на дно, не зміг працювати і дуже рано його не стало. Галині було років сорок, коли вона овдовіла. Дочка поїхала в місто, вивчилася, вийшла заміж за Артема, і про село забула, відвідувала маму, і то щоразу вмовляла її переїхати до міста. Одній жінці у селі важко. Господарство, город великий, а вона намагалася його утримувати. Копала, садила, полола, консервувала, і все одна.

Тетяна з чоловіком щоразу вмовляли продати корову і поїхати до них. Вони вже купили квартиру в іпотеку, простору, вирішили народити третю дитину. Якось після роботи на городі, у Галини схватила спина, довго стояла в нахил, але потім полегшало. Вона замислилася:

– Мабуть, діти мої праві, треба мені продавати корову, город мені самій теж ні до чого. Он як вони рідко приїжджають. Жаль звичайно будинок, господарство, а що робити?

Цього року Галина поїхала до міста. Вона сільська жінка, і без роботи їй не сиділося, хоч і вже пенсія, але не могла просто так сидіти в квартирі. Влаштувалася поруч із будинком у магазин прибирати приміщення. Потім вирішила прибиранням на своєму поверсі зайнятися, розвести квіти, вікно та кут біля вікна перетворити на оазис.

По селу особливо не сумувала, їй тут у місті дуже подобалося, зовсім інше життя, діти та онуки поруч, що ще потрібне?

Якось увечері вона поливала на майданчику квіти, до неї підбіг песик, Галина здригнулася, але раптом почула позаду голос:

– Не бійтеся, Альма доброзичлива.

Перед нею стояв чоловік у віці, в окулярах, сивий, охайно одягнений і з книжкою в руках.

– Доброго вечора, я Сергій, а Вас як звати?

– Просто Галина.

– Дуже приємно. А я завжди звертаю увагу, що у нас на поверсі чистота, красиво, а це означає, що це Ваша заслуга? Зрозуміло. А я живу тут два місяці, донька з чоловіком переїхали за місто, будинок збудували, а мене вселили у свою квартиру, адже я в селі жив. Історію у сільській школі викладав. Наше село велике, діти з найближчої округи у нас усі вчилися. Ой, що це я Вас відволікаю, так і стоїте із відерцем у руках. Вибачте.

– Нічого, мені не важко.

Сергій попрощався і ввійшов у квартиру навпроти зі своєю Альмою.

Дочка постійно вимовляла Галині, щоб вона покинула роботу в магазині:

– Хватить тобі прибирати в магазині, у тебе, що грошей немає?

У вересні Андрійко пішов у перший клас, і Галині довелося відмовитись від роботи в магазині. А на своєму поверсі двічі на тиждень вечорами все одно прибирала, доглядала свою оранжерею.

Сергій останнім часом постійно повертався із прогулянки разом із Альмою, саме в той час, коли Галина поливала квіти. Йому подобалася це добра, приємна жінка, і одного разу запросив її до себе в гості на чай.

– Галино, що це ми все в під’їзді розмовляємо, може, прийміть моє запрошення? Заходьте в гості, у мене чай смачний, я із села привіз багато різнотрав’я. Влітку збирав, сушив, ось зараз п’ю чай запашний та корисний.

– Дякую за запрошення. Але якось незручно мені йти в гості до одинокого чоловіка.

– Ну, що тут незручного, ми з Вами не діти, і я відкрию Вам секрет, мені дуже приємно спілкуватися з Вами, але краще не в під’їзді.

– Добре, завтра я вільна, можу зайти.

– Я буду чекати з нетерпінням.

Увечері Галина поділилася з дочкою, що Сергій запрошує її у гості, а вона роздумує, хоч і дала згоду.

– А що тут роздумувати, мамо, я бачила цього чоловіка, він приємний, ввічливий, завжди пропустить жінку вперед. Звичайно треба сходити, йому мабуть нудно одному.

Так Галина із Сергієм потоваришували, він цікавий співрозмовник, багато розповідає про своє життя. Виявляється, вони з дружиною багато подорожували, правда, дружини рано не стало. Галина багато чого дізналася, їй було цікаво все. Сергій освічений, а Галина закінчила лише школу і багато чого не знала. Вона навіть сказала Сергію:

– Я ж проста сільська жінка, освіта шкільна, і боюся тобі здатися нецікавою, практично ніде не була, більшу частину життя жила в селі.

– Що ти, Галю, мені дуже подобається з тобою спілкуватися, ти сама не помічаєш за собою, яка ти цікава, все схоплюєш на льоту. Мені подобається тебе дивувати, у тебе такий непідробний інтерес в очах, твоя безпосередність та чистота твоїх думок просто мене вражають, а ще ти така затишна та домашня, мені поряд із тобою тепло.

Галина збентежилася, вона переживала, що такий освічений Сергій зацікавився нею, сільською жінкою.

– Галино, ти не забувай, я теж сільський чоловік, і мені з тобою цікаво. Адже я давно міг одружитися. Мені жінки іноді самі пропонували кудись сходити, поїхати на море. Але в мої шістдесят три роки вже хочеться порозуміння, доброго ставлення один до одного, теплоти та домашнього затишку.

Галина давно зловила себе на думці, що Сергій їй подобається, і вона відчувала його ставлення до себе. Просто не могла повірити, що такий чоловік звернув увагу на неї, жінку з села, хоча довкола багато вільних, міських жінок.

Якось увечері пролунав дзвінок у квартиру, Тетяна з чоловіком вже були вдома. Артем відчинив двері, на порозі стояв Сергій із квітами в руках та величезним тортом.

– Добрий вечір! Ви мене впустите?

– Добрий, звичайно, проходьте.

Сергій пройшов у кімнату, один букет вручив Тетяні, а другий Галині, торт віддав Артему.

Тетяна поставила чайник, виклала торт, у вазі цукерки, печиво, запросила всіх до чаю. Сергій неквапливо і без метушні сказав:

– Ви вибачте мені, я без запрошення, але в мене невідкладна справа. Галино, виходь за мене заміж? Тетяна та Артем я прошу руки Вашої мами.

Галина збентежилася, щоки почервоніли, а Тетяна весело сказала:

– Мамо, що мовчиш? Погоджуйся, а ми не проти.

Галина кивнула головою:

– Та що ж, одразу заміж? Я якось і не думала ніколи, що в шістдесят з лишком років виходитиму заміж. Так, я згодна, але поки що поживемо так, куди поспішати.

– Галино, дякую, я на все згоден, як скажеш, так і буде.

Усі заплескали в долоні, а Андрійко вигукнув:

– Прикольно, у мене тепер буде свій дідусь, ура!

Галина перебралася до квартири навпроти, до Сергія, у них свої справи, розмови, гуляють із Альмою.

Найбільше радіє Андрійко, він бігає з квартири до квартири, грає з Альмою, він давно просить завести песика, але батьки не погоджуються. Андрійко задоволений:

– Бабуся, як добре, що ти приїхала до нас із села, зустріла діда Сергія, і моя мрія збулася, у мене є справжній дідусь, і песик Альма.