Я чула не раз колись дуже хорошу людську мудрість, яка багато років гуляє поміж нас, що перш ніж витрачати час на те, щоб змінити щось у своєму житті, варто добре подумати, а чи потрібно то вам. Можливо простіше дорожити чимось іншим?

Шкода, аде дуже часто теплі та хороші відносини обриваються через обман та підлість. Люди намагаються повернути тих, хто їх зрадив.

Я особисто з життєвих історій різних переконана: зрадник ніколи не виправиться. Тільки ось всі намагаються спростувати цю мудрість, і мій син один з цих людей, на жаль.

А життя доводить протилежне, на жаль – двічі в одну річку не ввійдеш, а якщо спробуєш, то в трясовину затягне. Такою трясовиною для мого сина стала Наталка.

Вона добре навчалася, займалася в самодіяльності і це при її батьках, які славилися не дуже добре, про неї люди хорошого мало говорили.

Її батько любив сивеньку, а мати працювала дояркою, я навіть її жаліла через таку сім’ї.

Наталка була старшою дочкою в своїй великій сім’ї, але всюди встигала, з ранку корову виводила в поле, постійно то на полі її бачила, то на городі.

Мій син почав з нею зустрічатися, казав що дуже гарна дівчина, працьовита.

Я, щиро кажучи, була далеко не в захваті від цього, але що накажете в такій ситуації зробити матері, хіба мене тоді хтось слухався?

Були і суперечки різні, Данило казав, що щиро кохає її і вони будуть разом все життя, будуть жити у добрі та радості багато років, не дивлячись ні на що, навіть, якщо я буду проти.

Як тільки я не намагалася його вмовити зачекати, добре ознайомитися з цією людиною – все марно.

У розпачі навіть ходила до неї додому, вмовляла залишити мого сина. адже тоді багато чого мені люди розповідали недоброго про Наталю.

Така актриса – плакала у мене на плечах, трохи сама я тоді не розплакалася, так вона розкаювалася і говорила мені про свою важку долю.

Я тоді вирішила, що нехай самі розбираються, хоча черв’ячок сумніву у мене залишився на душі. Думала пройде з віком, і діти порозумнішають.

Все було непогано, вони якийсь час зустрічалися.

Коли сина в армію забирали Наталка так щиро тоді плакала, обіцяла писати і дочекатися коханого, як би там не склалося.

Спершу все було нормально, вона до нас заглядала періодично, дізнавалася чи немає листа від Данила.

І тут, несподівано, я отримала лист, де син питав, як там Наталка. Уявіть моє здивування, коли через день я побачила, як вона сидить і “воркує” в кафе з сусідом Євгеном.

Здається вона передумала стільки чекати мого сина, побачивши, що давній залицяльник пішов в гору, заробляв він непогано, гроші мав добрі, на той час. Він на неї давно задивлявся, а тут така нагода.

Я не стерпіла тоді, підійшла і все сказала, що думала їй. А Євген теж хороший чоловік, ще й там виправдовувався, казав, що якби там не було, але вони дорослі люди і я не маю права втручатися в чуже життя.

Вже потім, мені знайомі з роботи розповіли, що її і раніше з моїм сусідом Євгеном досить таки часто бачили, але не хотіли казати нічого, лізти в нашу родину.

Через місяць після тієї зустрічі Євген одружився з Наталкою. Бачила я з вікна як вони гуляли на весіллі. Тоді я Данилу все написала, він був сумним, але й толі шукав якісь виправдання для Наталки.

А коли він повернувся з армії, то не захотів бути посміховиськом і бачити через паркан ту яку так щиро кохав стільки років, а вона була щаслива з іншим, тому поїхав в місто.

Потихеньку все у нас затихло, з часом трохи забулося, Наталка мала першу дитину, а потім – другу.

Євген по суті непоганий хлопець, працьовитий, сильний. Тільки ось рік тому у нього почалися проблеми. Через що – не знаю, але подейкують Наталка гуляти почала.

А цього літа до мене дійшли плітки, що вони розлучилися.

Ось тоді і мій Данило дізнався про це, на жаль, а він і далі був собі самотній мій, що Наталка знову сама живе, вирішив повернути втрачене своє кохання, адже глибоко в душі всі ці роки плекав надію, що вона повернеться до нього.

Син, на жаль, вирішив залишити роботу в місті, і зайнятися сільським господарством у нас.

Слів не знайду як відмовити зараз свого сина від цієї ідеї, він звичайно роботи не боїться, але щоб грошей гарних заробити треба не руки, а голову. Я хоч і сумувала за ним, але йому там краще було, село зникає, який тут бізнес?

Спершу вони просто зустрічалися, син дітям Наталки подаруночки завжди носив, ніби хотів підтримати бідолаху. А що її підтримувати, співчуваючих багато, і так живе непогано.

А недавно Данило порадував мене так, що ледве не впала – онук каже буде у мене! Наталка жила зі своїм чоловіком так, а тепер знову просить довіриться – не розумію я чоловіків, які з подібним готові миритися.

А вже чиє дитя – то то взагалі питання. Я йому кажу, запиши вже на себе, раз ти мене не хочеш слухати, допомагай дитині грошима, але навіщо брати відповідальність на себе за чужих дітей, ти ж життя собі так зіпсуєш?

Вся родина моєму синові про це говорить, але він ніби не чує нікого, або не хоче чути.

Мені на роботу тепер ходити соромно, зізнаюся щиро, посміхаються пліткарки у мене за сптною, радіють.

Ніби як в очі співчувають мені, кажуть, що все виправиться, як дитина з’явиться. І сказати їм нічого, сама винна.

А кому що я скажу, хто ж мене послухає, хто зараз прислухається до своїх матерів? Не знаю, як ще вплинути на Данила. Хіба може бути в нього з Наталкою щаслива сім’я, коли вона така недобра людина?

КІНЕЦЬ.