Мені 30 років, дружині 24 роки,  дитині 2,5 роки. Ми 5 років у шлюбі.

Прийшла якось із роботи, закрилася в собі, тільки на запитання відповідала. Запитував, що трапилося, казала, що все нормально.

Потім через пару днів сказала, що треба розлучитися, що не любить, почуттів уже немає. Це стало шоком для мене, бо своєю поведінкою вона показувала, ніби все гаразд, були плани.

На запитання, чому так відповіла, що мало допомагав. Вона не багатослівна, увечері поговорили ще раз, сказала, що накопичувала у собі всі мої вчинки (трохи гулянок, близькості стало менше, мало допомоги по дому) і тепер не витримала.

Але в цей момент відбулися три ключові події. Вона знайшла роботу. Дитина пішла до садка на цілий день. І не минуло 2 дні, як заявила мені про розлучення.

Весь цей час після заяви мені про розлучення не відпускала телефону від себе (нетипово), змінила пароль і приховала активність у телеграмі. Коли я заходив, вона раптом ховала телефон, блокувала.

На запитання, що приховує, відповідала, що нічого. Потім через день у нас була відверта розмова, потім ще через 3 дні ще одна, на яких стало відомо (якщо не збрехала), що я занадто просив близькості.

А ситуація така, сказала, що не дуже хоче, запитав ще раз – погодилася. Вона каже, що я дуже нерішучий, не подобалося їй, що часто пив (але пив невелику кількість).

Сказала, що почуття почали пропадати ще до появи дитини (десь через півроку як зустрілися) і взагалі сказала: «Можливо, це було не кохання, а просто закоханість».

Дружина каже, що не могла кинути ще тоді відразу, бо був страх бути самотньою і не хотіла мені завдавати болю словами, що треба розлучитися. Чи відсутність уваги батьків при вихованні вплинула, типу травми дитячі, їй складно виражати почуття, коли говорила це, плакала.

А телефон ховає тому, що веде листування з чоловіком, бачиться з ним щодня (підозрюю одного, він їй колись випадково допоміг на вулиці, і в них у момент моєї відсутності був час поговорити) це сталося не так давно. Це припущення.

Зради тілом, швидше за все не було. Хоча сказала, що насправді це зрада, з чим я згоден.

Коли дізналася, що чекає дитину, то дороги назад не було, побоялася відповідальності, і що скажуть родичі, якщо заміж не вийде. Ще сказала, що далі виконувала програму мінімум, використовуючи мене для того, щоби допомагав з дитиною до її виходу на роботу.

Я чомусь вважаю це благородним! З моєї подачі визнала, що особливо останнім часом особливо не намагалася врятувати ситуацію (мабуть, що почуттів вже не було).

На запитання: «ти уникаєш мене чи когось», — відповіла, що від мене. І неохоче погодилася, що давно знала, що рано чи пізно покине мене.

Не впевнений, що це правда. Ми з нею майже не лаялися, не було серйозних претензій з її боку до мене, хоча розумію, що поводився не завжди добре, уваги приділяв мало.

Зараз вона абсолютно байдужа до мене на вигляд. Жодні прийоми не працювали, допомогу відкидає, все намагається сама робити.

Спочатку взагалі не знав як поводитися і що робити. Якщо вона говорила правду, то все складається. Хочу звісно зберегти сім’ю.

Після її відвертого визнання відчуваю образу на неї і сама кинула б її, та дитина не пускає. Нині думаю переїхати до батьків.

Вона безкомпромісна, стоїть на своєму. Але якщо в неї почуттів немає і мабуть вже давно або це може бути маніпуляція все-таки.

Чомусь трохи здається, що спеціально мені це розповіла все, щоб я її звинувачував і мені полегшало. І мені таки стало легше. Або щоб я швидше пішов. Хотілося б почути вашу думку.

КІНЕЦЬ.