Мій син Ростик мав складний характер і я дуже хотіла аби якось кохання його змінило, щоб він полюбив і став відповідальним, терплячим, добрим.

Коли він привів Олену знайомитися я була рада, але жити вони хотіли в мене, тому дуже скоро я зрозуміла, що Олена така ж сама, як і Ростик, центр всесвіту, який треба обслуговувати.

Дуже непогано вони обоє прилаштувалися на моїй шиї, бо мама й розбудить і сніданок приготує, одяг випере і прибере.

А вони тільки мають час виясняти, хто що кому сказав, що мав під цим на увазі, і чому саме ці слова використав. Я так втомилася від цього переливання з пустого в порожнє, від цих надуманих образ, коли вони ще й з ніякими проблемами не стикнулися, а вже тижнями один з одним не розмовляють.

– Все, до побачення, – сказала я їм, – Грошей вам трохи даватиму, але самі живіть в своє задоволення.

Як потім виговорювала мені в очі Олена, то це я стала причиною того, що у них не склалося. Через рік Олена подарувала мені онучку, а ще через рік вона пішла від мого сина.

Ростик хотів вернутися до мене в квартиру, але я вже тоді вийшла заміж за Тараса і ми жили у мене.

Те, що виробляв Ростик важко описати здоровим глуздом, дійшло до того, що Тарас від мене пішов, а я знову стала повністю обслуговувати сина, перейматися його життям, давати йому гроші і вимагати за них звіт. І нічого доброго з того не вийшло.

Зараз я не знаю де він і що з ним. Отак і живу, нікому не потрібна і лише моя онука час від часу приходить до мене, бо попри свій характер, Олена дала мені бачитися з онучкою і піклуватися про неї. І ось ситуація повторюється, але вже в особі моєї Янусі.

Дивилася я на неї і просто перед очима бачила Ростика, як він не хоче бачити Тараса в нашій хаті, бере у нього гроші без дозволу і пересолює чай.

– Ба, я буду жити в тебе, не хочу аби якийсь чужий чоловік мені вказував щось.

– Звичайно, дитино, я завжди рада. І так він тобі не сподобався?

– Та нормальний, але я не хочу аби він з нами жив. Хай йде з нашої квартири!

– Ага. А ти розумієш, що коли мама не буде мати на кого витрачати свою енергію, то вона витрачатиме її на тебе? Буде питати де йдеш, телефонувати по сто разів, перевірятиме твої успіхи у навчанні? Діставатиме розмовами? Питатиме, чому ти її не любиш, коли вона все життя тобі кладе до ніг? Ти про це думала?

Онучка похитала головою.

– Це дуже добре, що у мами є хтось з ким вона щаслива. Якщо ти забереш у неї це відчуття, то ви будете обоє нещасні. Може, ти з часом полюбиш вітчима. І він тобі стане справжнім татом, адже ти свого й не знала. Слава Богу.

– Але ж я зможу в тебе жити, коли мені з ними не сподобається?, – запитала онука.

– Звичайно! Я поговорю з твоєю мамою і думаю, що вона тепер частіше тебе відпускатиме до мене. Але ти ж знаєш, що зі мною строго, правда ж?

– Ага, – буркнула онучка, – Ти теж не маєш на кого витратити свою любов і витрачаєш на мене?

– Саме так!

Онучка мене обняла і я попросила аби вона зателефонувала до матері та її перепросила. Та так і зробила.

Мені здається, що якби я тоді була твердіша з Ростиком стосовно Тараса, то у нас обох життя склалося б набагато краще, ніж є зараз.

А ви як думаєте?

КІНЕЦЬ.