Часто, люди розповідають історії та згадують своє важке повоєнне дитинство без татів, в бідності та злиднях.  Але, в той час війна забрала багатьох чоловіків, залишивши дітей сиротами і всі були рівні.

Але ж я народилася в час, коли вже все було добре і в моїх однокласників та друзів було все та навіть більше. Моє дитинство було нестерпним та страшним , хоч і не післявоєнним.  А ще більше було прикро те, що я не така як усі і що до них мені дуже далеко.

Батько в мене дуже пив — і цього вже достатньо, і можна ставити крапку, але я все ж розкажу. Оскільки, я стала свідком любові до пиття свого батька. Навіть не так, вся моя сім’я стала свідками залежності батька.

Моя мама нічого не могла зробити з таким чоловіком і нічого не могла дозволити собі.

Якось була історія, що батько-алкоголіk обміняв синові чоботи на горілкu і в результаті дитина обморозила собі ноги, і їх довелось ампутувати. Чоловік тоді розкаявся і сильно жалкував .

А от мій тато не розкаявся б ніколи. Якось, в дитинстві, він п′яний, викинув мене через вікно, я впала і зламала руку. І він ні разу не првідав мене у лікарні і не вибачився. Тоді мені ще погано склали руку, і вона до цього часу не повністю дієздатна. Але його це зовсім не хвилювало.

Ми ніколи не мали гарного одягу, не їли нормальну їжу , а в будинку не було нормального ліжка, тому що тато все пропивав, а мамі ледь вдавалось нас якось прогодувати. Від цього мама завжди була зла і втомлена, тому свою злість теж зганяла на нас.

Мені дуже боляче це все згадувати, і я мабуть все б віддала, тільки щоб не пам’ятати свого батька.

Через тата в мене не було нормального дитинства, а зараз я розбираюся зі всіма психологічними травмами, які тягнуться за мною все життя. Через батька я зненавиділа маму. Я не могла її зрозуміти, чому вона з ним не розлучається, а терпить і змушує терпіти і страждати нас.

Я постійно заздрила людям, які мали гарних, люблячих батьків. Я навіть заздрила тим, в кого їх не було, але в кого батьки залишили світлу пам’ять та приємні спогади.

КІНЕЦЬ.