У мене проблеми у спілкуванні із сином. Загалом у мене троє дітей, син — старший.

Розповім свою життєву історію по порядку.
Приблизно дев’ять років тому у мене через стосунки з чоловіком стався нервовий зрив, після якого він остаточно кинув мене з дітьми. Тоді я могла собі дозволити лікуватися, оскільки довелося багато працювати.

Я змусила себе, працювала, стиснувши зуби, незважаючи на відчуття пригніченості важкою плитою, а вдома у мене починалися істерики, і діти багато від мене натерпілися. Потім почалися проблеми із фізичним здоров’ям: нирки, шлунок, серце, спина, суглоби.

Три роки тому мені довелося піти з роботи. тих грошей, які я могла виділити на ліки, мені не вистачало, щоби довести себе до працездатного стану. Минулого року мій колишній чоловік знову одружився, а у січні цього року мій син пішов жити до нього (синові вже 15 років).

Там у них тепер повна родина та грошей вистачає. Я розумію, що хлопчикові потрібний батько, але мені дуже боляче від того, що так сталося.

Не знаю тепер, як з ним спілкуватися, що говорити (якась хвороблива порожнеча всередині і отупіння). Він заходить до мене дуже рідко, хоча живе в сусідньому будинку, не дзвонить, а коли я дзвоню йому сама, він каже роздратованим голосом і намагається швидше закінчити розмову.

Мабуть, він соромиться мене або зневажає слабкість, нестримність і непристосованість. Коли син йшов, він сказав, що я його дістала своїми вимогами робити уроки, дотримуватися гігієни та порядку в кімнаті, хоча я завжди починала просити спокійно і ласкаво, а він надував губи і огризався (явно видно брак батьківської руки), а потім тупо сидів. цілими днями за комп’ютером.

Поживши в новій сім’ї, він скаржився, що там його молодший брат дуже примхливий, і він ніби подивився на себе з боку і не буде так поводитися. Виходить, плюси у його відході до батька теж є.

Але як мені змиритися з тим, що я йому не потрібна? От і на мій День народження він навіть не зателефонував, тільки сестрам написав, щоб від його імені привітали мене, і залишився у новій родині.

А мені б так хотілося, щоб він забіг на хвилинку, просто сказав «Зі святом, мамо».

КІНЕЦЬ.