Більше 5 років ми з моїм тодішнім хлопцем жили разом без офіційних зобов’язань. Ми були молоді і дорожили своєю свободою. Однак, коли я завагітніла, він одразу ж зробив пропозицію.

Озираючись назад, я дивуюсь, чому ми не побралися раніше? Адже ми завжди були закохані одне в одного.

День нашого весілля був блаженним, і я відчувала себе у захваті від того, що офіційно стала його дружиною.

Серед весільних подарунків вирізнявся один: ключі від квартири від моєї свекрухи.

Оскільки я завжди жила на орендованих квартирах, цей подарунок здавався мені мрією.

Однак моє щастя було недовгим. Наступного дня я дізналася, що мене не збиралися реєструвати як мешканку цієї квартири – умова, встановлена батьками мого чоловіка.

Їхній жест ясно давав зрозуміти: вони не прийняли мене повністю і остаточно!

Хоча я не з багатої сім’ї, але завжди була працьовитою та незалежною.

Я припускала, що з часом ми з чоловіком разом купимо наше власне житло. Однак ця раптова недовіра з боку моєї нової родини збивала з пантелику.

Я сподівалася, що мій чоловік зрозуміє і втрутиться, але його відповіді були розпливчастими та зневажливими. Я перестала обговорювати питання реєстрації.

І все-таки мене мучать сумніви. Чи справді мій чоловік хотів бачити мене як дружину, чи наш шлюб був просто результатом моєї вагітності?