Втомилася стояти щодня біля кухонної плити, вся їжа йде в бездонного та ненаситного молодшого брата чоловіка, який живе з нами. Він може їсти постійно, не припиняючи, але я так готувати не можу. Це і дорого, і довго. А свекруха на мене ображається, на кшталт як я можу її дитині шматком дорікати. Хоча взагалі все не так.

З вересня молодший брат мого чоловіка Максим живе разом із нами. Йому сімнадцять років і він вступив навчатися до нашого міста. Гуртожиток йому не дали, навіть не знаю чому, а з батьківського будинку в області щодня їздити не виходить. Тому свекруха вмовила, щоб ми пустили Макса пожити у нас.

Взагалі, з сім’єю чоловіка у мене нормальні стосунки, і Макса я знала непогано, він — нормальний хлопець. Тому без проблем погодилася, щоби він жив у нас. Ми три роки тому взяли двокімнатну квартиру в кредит, і батьки чоловіка дуже сильно допомогли з першим внеском, тому ми їм начебто зобов’язані. Нам про це не нагадували, але я добре пам’ятаю.

– У тебе не буде з ним проблем, – обіцяла свекруха, коли вони приїхали з речами молодшого сина. – До порядку я його привчила, їсть він усе поспіль. Якщо лінуватиметься, бий його ложкою по лобі, дозволяю.

З порядком проблем і не виникло, тут свекруха виховала синів на совість. Що старший, що молодший син навчені за собою прибирати, допомагати по дому. І їдять вони все, не перебираючи це теж правда. Але тоді я ще слабо собі уявляла, в яких кількостях їсть Макс.

Молодшенький більший за мого чоловіка – і на зріст вище, і в плечах ширше. І їсть він на заздрість багатьом, але при цьому на зайву вагу не страждає. Проблема лише в тому, що готувати я не встигаю. Скільки не приготуй – Макс може з’їсти все.

Ось ідеш на роботу, залишаєш у холодильнику каструлю супу на обід, котлети на вечерю. Думаєш, ось прийдеш додому, швиденько салат підріжеш, гарнір якийсь зробиш, вечеря до приходу чоловіка готова. Та ось все сталося не так, як гадалося! Дай боже, якщо з двох десятків котлет надвечір залишиться хоча б три. Іноді може взагалі не залишитися.

Спочатку я тільки дивувалася і намагалася з’ясувати, скільки треба готувати, щоб і Макс наїдався, і нам на вечерю щось залишалося. Причому до супів такого ажіотажу не було, а от ковбаса, хліб, риба, м’ясо, котлети заходили швидко.

Поки ми з чоловіком жили вдвох, я готувала одразу на кілька днів. Десятка котлет, каструлі супу та пачки макаронів нам вистачало дня на три. Тепер суп може затриматися ще на пару днів, а от котлети до першого свого вечора можуть не дожити.

Я приходжу з роботи раніше за чоловіка, але все одно треба враховувати, що я таки працюю, і стояти ще весь вечір біля плити мені важко. Особливо коли знаєш, що завтра цей захоплюючий атракціон знову повториться.

Пробувала змушувати чоловіків допомагати мені готувати, але це все довго, нудно, простіше і швидше самій зробити. А якщо змусити їх готувати, можна одразу міняти квартиру. Ці два “повари” за першої спроби спалили каструлю і забруднили всю кухню так, що її потім відмивали два дні всією родиною.

Пробувала і з Максом говорити, що здоровий апетит організму – це все добре, але треба і про інших думати. Адже ми також приходимо голодні, а постійно вечеряти недоїденим супом не хочеться. Готувати більше? Ну, так я не відділ кулінарії, щоб у таких промислових масштабах готувати.

По перше, це все час, а по-друге, ми не такі багаті, щоб я звільнилася і займалася виключно готуванням. До того ж наш бюджет у частині харчування і так сильно збільшився з приїздом Максима. Свекри раз на тиждень привозять деякі продукти, але їх вистачає на пару днів, а потім доводиться знову бігати в магазин.

Чоловік бачить цю ситуацію, його теж не влаштовує, що я постійно біля плити, а їжі вдома все одно нема. Начебто вже все приготувала, повечеряли, а потім Макс починає бігати до холодильника. То він чай поп’є з чимось, а то на голодний шлунок не спиться. На ранок іноді вже половини немає.

Я вже почала нервувати. Скільки ж можна? Нещодавно приготувала деко м’яса. Жодного шматочка не залишив Макс, жодного. До мого повернення з роботи він вже навіть посуд помив. А мені треба було за сорок хвилин, поки їде чоловік із роботи, щось придумати.

Виявилося, що про проблему чула і свекруха, але вона якось по-своєму сприйняла цю інформацію. З чогось вона вирішила, що я її молодшого сина утискаю в їжі та дорікаю шматком.
– Ось, цього разу більше привезли харчів, а то ти знову переживатимеш, як би Максим вас не об’їв, – заявила вона у своєму черговому приїзді.

Я від такої подачі навіть трохи злякалася. Зі свекрухою я тему нашого проблемного харчування не обговорювала зовсім, тим більше в ключі, що Макс нас об’їдає. Взагалі, так воно і є, але я не розглядала проблему з цього боку.

– Ось вже не думала, що в будинку одного мого сина іншого шматком дорікатимуть, – зітхнула вона, і поки я складала в голові слова в не жорстку відповідь, мама чоловіка пішла спілкуватися з “недогодованим” сином.

Виявилося, що здав нашу проблему мій законний чоловік. Поскаржився мамі, що я задовбала готувати, і що брат їсть як кінь. Свекруха чомусь вирішила з цієї розповіді зробити висновок, що я її молодшого докоряю за кожен з’їдений шматок і мало не вириваю з рота останній край хліба.

Пояснювати свекрусі, що вона все не так зрозуміла, даремно, вона образилася на мене і не розмовляє тепер зі мною. Наскільки я знаю, вони з чоловіком підшукують вже синові окрему квартиру, щоб прибрати голодного хлопчика трохи далі від мене злюки.

Я начебто й задоволена, що Макс перестане брати в облогу наш холодильник, а начебто і незручно виходить – і Максим хлопець хороший, і свекруху ображати не хочеться. Ось можна було б цю проблему якось інакше вирішити, але вийшло ось так по-дурному.

КІНЕЦЬ.