На моєму весіллі мамі чоловіка не подобалося абсолютно все: і сукня у мене, на її думку, була негарна, і їжа в ресторані не смачна, і конкурси від тамади не цікаві.

Єдине, що влаштувало свекруху на весіллі, це «гарний костюм» у її синочка. І все це вона висловлювала вголос, чим суттєво зіпсувала мені настрій. Вона сказала, що в мене абсолютно немає смаку.

Марії Олександрівні 54 роки і нещодавно вона надумала виходити заміж. Чоловік непоганий такий, солідний, її ровесник, давно розлучений, як і моя свекруха.

Вони вирішили не просто розписатися, а робити весілля. Я ніяк не могла зрозуміти, навіщо це їм, але ми з чоловіком не втручалися.

А тут якось телефонує мені свекруха і просить піти з нею сукню вибирати. Хоч і без зайвої радості, я погодилася. Коли ми зайшли в магазин з весільними сукнями, свекруха почала вибирати молодіжні фасони, які їй аж ніяк не підходили.

Я пробувала показувати їй саме ті сукні, які найбільше їй підходили, але свекруха мене звинуватила, що у мене немає смаку і я спеціально хочу, щоб на своєму весіллі вона виглядала погано.

В результаті вона вибрала сукню фасону «русалочний хвіст», яка дивовижно облягала фігурку свекрухи, ідеально підкреслюючи всі складочки її 50-го розміру.

На своєму весіллі свекруха виглядала, м’яко кажучи, кумедно. Їй абсолютно не личила сукня, яку вона собі вибрала. Але в підсумку вийшла винною я. Чоловік мене звинуватив, мовляв, куди я дивилася, що його мама так безглуздо виглядає.

Після весілля свекруха пішла жити до свого чоловіка, в якого, як виявилося, є донька, моя ровесниця. І Марія Олександрівна їй відразу дуже не сподобалася. І далі почалося найцікавіше – стала свекруха до нас ходити через день, та плакатися на свою гірку долю.

– Вона каже, що я – ніхто, що це її будинок, – скаржилася Марія Олександрівна. – Що якщо мене щось не влаштовує, я можу повертатися назад у своє село. А я просто помиї з холодильника викинула. А виявилася – корисна каша падчерки. Вона мені за це таке влаштувала, а чоловік замість того, щоб заступитися за мене, став на сторону доньки. В кімнату до нас вривається без стуку, в гаманець до чоловіка лізе. Не можу я там жити.

– Ну що ж Ви, Марія Олександрівна. Ви ж самі говорили – хто чоловіка довше знає, той і головна людина в його житті – посміхнулася я.

– Так мій син – інша справа! Я його з пелюшок знаю! – тут же осіклася свекруха.

Але її чоловік свою дочку теж знає з пелюшок.

Поплакалась свекруха, погорювали та повернулася додому, до чоловіка. І двох днів не минуло, як знову з’явилася, зі скаргами: – Уявляєш, залізла в мої речі, гидот наговорила, що таке тільки баби носять. Заявила, що її батько мене кине, проміняє на молодицю.

Я з нею сперечатися – вона тут же: «Тату, вгамуй свою дружину, вона знову до мене чіпляється».

– А вона Вам нікого не нагадує? – поцікавилася я.

І пироги у неї не смачні, і підлогу в будинку чоловіка вона не так миє, і ганчірку не туди складає, і заміж то Марія Олександрівна вискочила тільки заради грошей – все це кожен день вислуховує моя свекруха.

З кожною черговою скаргою мами чоловіка, я розумію, що бумеранг існує. Все-таки, за все в житті доводиться платити. І мені її ні крапельки не шкода – вона знала, за кого заміж йшла, знала, що її обранець живе не один. І взагалі, в чужий монастир зі своїм статутом не ходять…

КІНЕЦЬ.