Мама мого чоловіка з чогось вирішила, що алергії у дітей не може бути. Це просто організм слабкий і не звик до алергену. А от якщо частіше з цим алергеном контактувати, плюс приймати вітаміни та загартовуватись, то ніякої алергії ніколи не буде. У мене від таких середньовічних понять волосся дибки встає, тому дочку я до неї більше не пускаю.

Доньці зараз чотири з половиною роки, вона росте здоровою та життєрадісною дитиною, але має деякі обмеження. По-перше, їй не можна цитрусові, по-друге, солодощі. Взагалі не можна, ні в яких видах, інакше вона буде покриватися болячками, які постійно сверблять. Але це вже важка форма, а в легкій у неї висипають червоні плями на щічках, під колінами та на шиї.

Спершу ми з’ясували, що доньці не можна солодке. Коли зрозуміли, що вона схильна до алергії, пішли до лікаря, здали аналізи, довідалися ще й про цитрусові. Нас це не засмутило, без солодкого та апельсинів звичайно ж можна нормально прожити. Дочка поки маленька, тому відучити її від шкідливих продуктів не складно.

Моя мама нормально сприйняла той факт, що дитина має певні обмеження, а свекруха все змиритися не може. Вона взагалі не вірить, в таке поняття, як алергія. Точніше, може десь там у когось вона може бути, а от у її онуки не алергія, а просто неприємні батьки, які смаколиків дитину позбавляють.

– З чого б вона у дитини була, ця ваша алергія, якщо ні в сина, ні в невістки немає? То дурість вам якусь, лікарі сказали, а ви й повірили, — фиркала свекруха, старанно приносячи внучці мандарини та цукерки.

Коли чоловік пригрозив мамі, що якщо вона не припинить підривну діяльність, то взагалі буде відлучена від онуки, свекруха побурчала, але прийняла правила гри. Якийсь час ми прожили спокійно.

Дочка сама не просила жодних солодощів, не встигла ще звикнути до всяких шоколадок та цукерок. Я ж взагалі вважаю, що без солодощів та цитрусових можна цілком нормально існувати. Але свекруха вважає, що ми просто знущаємось з дочки.

– Та що ви взагалі все їй заборонили? Адже трохи можна? Маленьку цукерку раз на день, ну? – канючила мама чоловіка, а коли отримувала сувору відмову, ображалася.

Але нам з її “трохи” потім заново лікувати дитину, стежачи, щоб вона не розчісувала болячки. Близько пів року ми жили спокійно, бо донька одна з бабусею не залишалася. Це не було спеціально зроблено, просто то хворіла свекруха, то ми, то дочка. Натомість бабуся запросила до себе онучку на всі вихідні.

Ми з чоловіком без сумнівних думок відвезли дитину до бабусі, а самі взялися до справ, до яких не доходили руки вже сто років.

Звичайно ми дзвонили мамі чоловіка по кілька разів на день, питаючи, як там у них справи. Вона відповіла, що все гаразд.

– Та в мене тут дитячий садок, донька теж свою малечу привезла. От гасають по квартирі з криками, – сміялася свекруха. З двоюрідними сестрою та братом дочка ладнала добре, вони з ними майже ровесники.

У неділю чоловік поїхав забирати доньку сам. Приїхав похмурий і я одразу зрозуміла, в чому справа – на щічках доньки цвіли алергічні плями. Я одразу зателефонувала свекрусі з питанням, а як так вийшло.

– Ну, у мене ж і інші онуки в гостях були, для них я купувала цукерки, і пиріжків з повидлом напекла. Вони їдять, а ваша має сидіти дивитися і слиною давитися? Я їй теж дала, але зовсім небагато, від такого їй нічого не буде, – спокійно розповідала свекруха.

– Та як нічого не буде? У неї щоки в діатезі, дитина ходить свербить! – Вже кипіла я.

– Ну посвербить і перестане, не смертельно.

Відмінна відповідь люблячої бабусі – посвербить і перестане.

– Отже, так, – обернулася я до чоловіка після розмови з його мамою, – це був останній раз, коли дочка їздила в гості до твоєї мами без нас. Я більше такого не допущу.

Чоловік зі мною погодився, йому поведінка мами теж не сподобалася. А свекруха тепер ходить і жаліється всім, що ми до неї внучку не пускаємо, за її словами виходить, що просто так без причини відлучили її від дитини.

Ось доросла ж людина, вища освіта є, своїх дітей виростила, а розуму нема нажила. Ось як так можна?

КІНЕЦЬ.