Сталося це тиждень тому. Віра прийшла з роботи, а чоловік швидко збирав речі.

– Що сталося? – здивувалася Віра.

– Що сталося? Що сталося, питає вона! А сама не знаєш? – Віктор нервово знімав з плічок сорочки, кидав їх у валізу, а плічка жбурляв на підлогу. Вони впали до ніг Віри. Віра підняла плічка і почепила в шафу:

– Ти можеш толком пояснити?

– Ні, це ти мені поясни, як ти могла вчинити так з нашою дитиною? – Віктор без сил опустився на диван.

– По-перше, заспокойся, тобі не можна хвилюватися, – Віра накапала каплі у склянку з водою і подала чоловікові. – По-друге, звідки ти про це дізнався? Ну і по-третє, ти як це уявляв? Мені й так тяжко було. Ти думаєш, я б упоралася?

– Важко їй! А мені, думаєш, зараз легко, знаючи це. Ну і твоя мама допомогла б, – Віктор трохи заспокоївся.

– Ти з моєю мамою розмовляв? – здивувалася Віра.

– Ні, це моя мама розповіла. Все, бачити тебе не хочу, – Віктор узяв валізу і вийшов із квартири.

Віра набрала номер телефону свекрухи. У трубці пролунав засмучений голос:

– Вірочка, пробач мені, будь ласка, я не спеціально. Просто само вирвалося якось. Я не думала, що він матиме таку реакцію. Як він?

– До вас їде з речами, зустрічайте, – відповіла Віра і поклала слухавку.

Віра з Віктором одружилися три роки тому. Вірі тоді було двадцять шість років, а Віктор на п’ять років старший. Планували довге та щасливе життя, обов’язково діти, двоє чи навіть троє.

Через два роки у Віктора виявили недугу. Тяжку недугу, спеціалісти казали, що якщо переживе процедури, то до нормального життя навряд чи повернеться.

Саме тим часом і дізналася Віра про свою вагітність. Спочатку подумала, а раптом чоловіка не стане, тоді дитина буде його продовженням. Але з іншого боку, якщо він переживе все, але так і не повернеться до нормально життя, якщо ще й його треба буде доглядати. Потрібні будуть гроші на процедури, реабілітацію. А якщо Віру покладуть на збереження, то хто доглядатиме чоловіка. Свекруха, звичайно, не відмовиться, але вона стара жінка.

Як Віра зможе доглядати і дитину і чоловіка? Зважила Віра всі плюси та мінуси і наважилася на процедуру.

Чоловік на диво впорався з недугою. Його виписали з палати, але за ним потрібен був догляд. Спочатку Віра взяла відпустку, а потім, коли вийшла на роботу, вдень приходила свекруха.

Майже всі заощадження пішли на відновлення. Потроху Віктору ставало краще і через рік він вже, сам себе обслуговував. Віктор уже шукав нескладну роботу, коли його мати проговорилася.

Тепер його поведінка не вкладається в голові ні у Віри, ні у її мами, ні у свекрухи.

Свекруха вмовляє Віру, що чоловік одумається і повернеться. Мама каже, навіщо він із такими причудами потрібен Вірі.

А Віра все ще любить Віктора, та й пробачити йому такий демарш не може. Тому не знає, яке рішення ухвалити.

КІНЕЦЬ.