Надія та Андрій зустрілися у поїзді. Дві подруги та двоє друзів їхали на відпочинок в одному купе. Додому вже поверталися парами. Тільки у подруги нічого не вийшло, і стосунки не мали продовження. А ось Андрій та Надія стали зустрічатися і навіть збиралися одружитися.

Жити вирішили у квартирі Надії. Вона вже встигла зробити хороший ремонт після бабусі, яку доглядала. Бабуся була не рідна, а якась дуже-дуже далека родичка.

Але вона знайшла матір Надії і попросила допомоги. Вони були останніми, до кого вона звернулася. Скрізь отримувала відмову. Іноді до неї потрібно було приходити, прибирати, приносити продукти. Не безкоштовно, бабуся збиралася платити, після того, як не стало її чоловіка лишилися накопичення. Мама Наді багато працювала, щоб дати освіту дочці, а Надя погодилася.

Грошей брати не хотіла. Вона була волонтером і допомога родичці їй була не тягарем. Її матір теж приходила, але набагато рідше. Та й бабуся виявилася не шкідливою, як інші у її віці. Все розуміла. Допомога тривала, поки Надя навчалася в інституті, а потім бабусі раптово не стало. Старість майже дев’яносто п’ять було. Так Надія стала господаркою квартири та великої суми грошей.

“Про гроші мовчи, тишу вони люблять. Відразу сховай. Це тобі за роботу, кожна праця має бути оплачена. Не надумай ділитися ні з ким крім матері. А решту нехай беруть, цінностей у мене немає. І матір бережи.” – суворо сказала бабуся перед своїм відходом.

Ще вона дала список, кого запросити на прощання. “Подивитеся на родичів.”

І як же вона мала рацію! На прощання зібралося багато рідні, всі, хто свого часу відмовився допомагати. Багатьох не знала навіть мама, просто чула про них. А Надя навіть не намагалася запам’ятати. За поминальним столом сперечалися про спорідненість, хто ближче. Сперечалися, прикидали ціну, дивилися на старі меблі у великій чотирикімнатній квартирі в центрі. Потім вирішили оглянути все ближче. Дехто фотографував.

Навіть у шафи заглянули, але старі сукні та білизна нікого не привабили. Лише з неприязню порилися між складеною білизною, зазирнули в кожну чашку чайного сервізу, вийшли на лоджію, ще раз оглянули все й пішли. Залишились лише двоє, як потім з’ясувалося, рідні племінниці, своїх дітей у бабусі вже не було.

– Ми найближчі родичі, нам і в спадок вступати. – Заявила одна з них.

– Не заважатимемо, вступайте. – Спокійно відповіла мама Наді.

– Ви й так, напевно, всі гроші бабусі до рук прибрали. Ключі від квартири залишайте до побачення.

– Від якої квартири?

– Від цієї!

– Ця квартира Наді, ось копії документів, – мама передбачала такий розвиток подій і підготувалася.

Жінки мовчки пішли, навіть не попрощалися.

***

Надія з Андрієм сиділи у кафе. Навпроти розташувалися батьки Андрія. Щось їй здалося знайомим в обличчі матері Андрія, тільки вона ніяк не могла зрозуміти, що саме. Ну звичайно! Андрій дуже схожий на матір, дуже. А вона, Надя, схожа на батька. Мама каже, що це добре, щаслива буде. Батька вже давно немає.

Батьки нареченого наполягали на швидкому весіллі, Андрій теж. Тільки Надя не поспішала.

– Мені здається ми поспішаємо. Два місяці знайомства дуже мало. Та й мама поки що у відрядженні. І мені не можна поки що відволікатися від роботи, у нас нова філія відкрилася. Півроку зачекаємо.

– Вперше бачу, щоб дівчина відмовлялася від пропозиції та не хотіла заміж.

– Я не відмовляюся, просто потрібен час. Мама не може покинути роботу, має проєкт. А через півроку в неї відпустка, і я підготуюся.

– Дивна молодь пішла. А жити хоч разом будете?

– Ми вирішимо це самі з Андрієм.

– А що тут вирішувати, живіть. Зараз всі так живуть.

– А бабуся тобі лише квартиру залишила?

– Так. Це дуже добре. А гроші я й сама заробляю.

Мама Андрія була незадоволена майбутньою невісткою. З перших днів все не за її правилами, що ж далі буде.

Андрій переїхав до Наді. Все начебто було добре. Молоді люди працювали. Але потім Андрій перейшов на віддалення, а трохи згодом вирішив працювати на себе. Робота в Інтернеті його повністю влаштовувала. Сиди вдома, жодних офісів, доріг, проблем.

Надя, приходячи додому, почала помічати невеликий безлад на полицях з білизною.

– Та я рушник свій шукав.

– У ванній висить.

– І майку ще.

– На моїй полиці?

– Та я взагалі нічого не чіпав.

Безлад був не тільки з білизною. Все перейшло на кухню. Посуд був не на своєму місці. Андрій ним користуватися не міг. Найбільше, що Андрій міг зробити – це заварити каву та розігріти суп. Але чисті каструлі переставляти з місця на місце, і міняти їх місцями з тарілками та іншим кухонним начинням було дивним.

У двох кімнатах нічого не відбувалося. Вони були поки що порожніми. В одній кімнаті Надя планувала зробити дитячу у майбутньому, а в іншій майстерню для себе. Хобі потребувало часу та місця. Дівчина шила м’які іграшки, спочатку друзям у подарунок, а потім на замовлення. Поки що вона шила в кімнаті з телевізором за серіалами.

– Я вирішив зробити ремонт на лоджії. А то в тебе скрізь гарно, а там старе. Все треба викинути.

– Не треба нічого чіпати. Там у шафах мої матеріали. Зроблю майстерню, все перенесу, тоді й там можна буде робити.

– Так там все старе.

– Це від бабусі, руки ще не дійшли.

Наступного дня Надія приїхала додому на чотири години раніше. Мама повідомила про свій приїзд. Надя зустріла її на вокзалі.

– Спочатку до мене, я так скучила, відразу і з Андрієм познайомлю, ви ще не знаєте один одного, – радісно сказала дочка.

– Добре. Вдома все одно нічого немає.

– А в мене солянка та котлети. Я сьогодні відпросилася заради тебе.

– Андрій! Андрію, ти де? Може вийшов кудись? Дивно, взуття тут, а це чиє?

Надія зазирнула до всіх кімнат, але нікого не було. Потім вона помітила рух на лоджії.

– Андрію? Що тут відбувається? І що тут робить твоя мати? Чому все розкидано, зрушено? Що Ви шукаєте?

– Нічого, ми так, до ремонту готуємось. Сюрприз вирішили влаштувати. Мама допомагає.

– А розкидано чому?

– Так приберемо зараз.

– Андрію, мама моя приїхала, виходьте. Я вас познайомлю.

Андрій вийшов, а от його мама не поспішала знайомитися. Одразу хотіла піти, пославшись на зайнятість.

– Оля? Так вас здається звати? А чого ви тікаєте? Зачекайте. Мама Надії впізнала в ній родичку, яка була на прощанні з бабусею. Не з тих останніх, котрі хотіли отримати спадок. То була інша, але взагалі дуже далека.

– Що? – Надя була здивована, – Андрію, ти все знав?

Надія мовчки відчинила двері. Мати Андрія вийшла.

– А ти чому стоїш?

– Речі…

– Речі я сама зберу, бо ще зайвого прихопиш. Чекай за дверима. А що шукали? Гроші? Так немає. Бабуся вважала, що краще віддати на благодійність, ніж таким родичам.

Швидко зібравши речі Андрія, Надія виставила валізу на майданчик.

Нарешті вони з мамою сіли обідати. Мовчки. Кожен думав про своє.

– Доню, треба терміново змінити замки, а краще двері. Ці в тебе дуже старі.

– Так. Зараз прямо і займуся цим. Ти поки що в мене залишись.

Ось чому обличчя свекрухи, що не відбулася, здалося знайомим. Тільки зараз Надя зрозуміла, що бачила її на прощанні. Ось чому речі лежали не на місцях. Лоджія, гроші вони там шукали. Треба робити ремонт і на лоджії, все одно все розкидано, вирішила Надія.

Увечері зателефонував Андрій.

– Надя, я нічого не знав. Це ж наші стосунки. Можна я повернуся?

– Не знав, але мамі допомагав. Чи ще не всю лоджію обшукав? Не вірю! Не вірю! Прощавай.

КІНЕЦЬ.