-Андрій! А де велосипед? Ти його на вулиці залишив, чи що? Я тебе питаю! – Софійка здивовано дивилася на сина.

-Ні, мамо… Я не брав його сьогодні на вулицю. Ти ж бачила, що я не катався. Ти забула, чи що? Я не знаю, де він, – розгублено оглядав сходовий майданчик син.

-Ой, здрастуйте! – раптом зʼявилася сусідка.

– Та це ми взяли, не сваріться. Хотіли запитати у вас дозволу, дзвонили у двері, дзвонили, а вас видно вдома не було.

Ось ми й взяли. Ми трохи тільки покаталися. З годинку. От назад веземо, – радісно говорила молода білява жінка з дівчинкою років семи, які вийшли з ліфта.

Велосипед вони котили поряд.

-А я не представилася. Ми сусіди ваші. Зверху. Із сьомого поверху, – продовжувала жінка. – Нещодавно переїхали сюди. З місяць тому. Я Катя, – простягла жінка долоню Софійці.

Софійка розгублено її потисла. А жінка продовжувала стояти з посмішкою.

-Ну нічого. Просто наступного разу було б добре запитати… Хоча так, нас же вдома не було… – зовсім загубилася Софія. – Ну, ви проходите, чаю поп’ємо… – привітно запросила вона до квартири сусідів.

Катя з дівчинкою охоче переступили через поріг. До речі, не подумавши зняти взуття. На що десятирічний Андрій здивовано підняв брови.

Його б за це вже мама насварила. Він набрав повітря, щоб уточнити цей момент, але Софійка зиркнула на нього. Це означало – помовч.

-Ух ти, як у вас чудово. А мою доньку Настею звуть. Настя, дивись скільки у хлопчика цікавих штучок. Іди пограйся, – не чекаючи дозволу, Катя відправила дівчинку до Андрієвої кімнати.

Той насупив брови.

-А у вас трикімнатна! Здорово! В нас двокімнатна. А у вас є класно. І дитині кімната, і зала є, і батькам спальня. Ви ж заміжня? – запитала Катя, примружившись.

-Так. Заміжня. А ви? – запитала в свою чергу Софія.

Щоб просто підтримати розмову.

-Та так. Трохи заміжня, – засміялася сусідка. – Так, і де ваш чай? А до чаю є щось? Я дуже люблю солодке! – ще голосніше засміялася вона.

Софійка застигла. Їй стало якось не по собі від фамільярності Каті.

Увечері з роботи прийшов чоловік і Софія розповіла йому неприємний випадок із велосипедом. А потім як вони із сусідкою пили чай.

Дівчинка Настя, до речі, впустила Андрієву рамку з фотографією, взявши її без дозволу і не втримавши в руках.

А Катя, випивши дві чашки чаю, з’ївши весь шоколад і три величезні тістечка, встала з-за столу і навіть дякую не сказала. Отакі цікаві сусіди…

-Так… Ви б подалі від них трималися. Та й подругою вона тобі точно не стане, – виніс рішення чоловік Євген.

…Наступного ранку Софія провела чоловіка – він поїхав у відрядження на три дні, і лягла спати. Була субота, на роботу не треба, до школи теж. Можна й відіспатися…

Їй снилося море. Синє, блакитне, з ніжними, ажурними хвилями. І вона на березі, лежить на білому пісочку. Їй жарко, сонце світить, і вона йде купатися.

О! Яка свіжість… Але раптом лунає якийсь звук. Вона бачить корабель, який швидко наближається до неї, видаючи попереджувальні гудки. Ууу… Уууу…

Софія швидко йде до берега. Але корабель все ближче і ближче, і гуде все голосніше і голосніше…

Вона раптово прокинулася і сіла на ліжку. У двері без кінця хтось дзвонив.

-Хто б це міг бути? – подумала Софія.

Накинувши халат, вона побігла відкривати двері, зустрівши в коридорі заспаного сина…

-О, здрастуйте. Спите, чи що? Ну ви даєте! Десята ранку вже.

Ми ось о восьмій встаємо – режим, – на порозі стояла Катя гарно вдягнена і нафарбована.

-А в мене цукор закінчився, уявляєш? – продовжила вона. – Думаю, до подруги заскочу, позичу цукру трошечки. Заодно і кави поп’ємо, так?

Я бачила у вас кавоварку, така гарна. А моя Настя до бабусі поїхала. Канікули ж. Я цілий тиждень вільна. А ти сама, без чоловіка? – говорячи без зупинки і не чекаючи на запрошення, Катя пройшла в квартиру.

Софія не розуміла, що відбувається.

У Софійки всередині поступово наростало роздратування.

Ледве стримуючись, вона попленталася на кухню за Катею, яка вже по-своєму розсілася за столом.

-Ось цукор, Катя. І я попрошу тебе приходити не так раптово, гаразд? – обережно почала вона.

-Раптово? Але ж я не вночі приперлася. Ти образилася, чи що? Та ну, ми ж сусіди і майже подруги! Так? – усміхнулася Катя.

А Софія подумала – вона справді така, чи просто прикидається.

-А кави у мене, до речі, нема. Чоловік у відрядженні, приїде, на закупи поїдемо, то купимо. А поки що нема, – сказала Софія.

Софія сподівалася, що на цьому все. Катя встане і піде. Та де ж там!

Катя сиділа в неї півтори години, розповідаючи якусь нісенітницю про своїх кавалерів, батьків, колег по роботі.

За цей час Софія дізналася стільки непотрібної їй інформації, що просто не знал що й думати… Одна тільки думка була в неї – коли ж вона нарешті піде?!

Нарешті двері за сусідкою зачинилися, а Софія зрозуміла, що її день зіпсований начисто.

І ще вона зрозуміла одну дуже важливу річ – із цим треба щось робити. А що? Виставити не можна – сусідка все ж таки…

-Уявляєш, розбудила нас з Андрієм, сиділа дві години! А цукерки їсть так, наче ніколи їх не бачила! – з обуренням розповідала вона ввечері чоловікові по телефону про сусідку.

Чоловік довго сміявся і порадив просто не відчиняти Каті двері. Все геніально просто!

Дні три в них було затишшя. Софія навіть зраділа. Мабуть, сусідка нарешті зрозуміла, що нав’язуватися некрасиво. Або образилася.

Приїхав чоловік, і вони, відправивши Андрія до бабусі, а в неділю ввечері зібралися в кіно.

-О! Здрастуй, здрастуй! Софія, представ мені цього красеня! Я розумію, ви чоловік? А я Катя, ваша сусідка. – перед їхніми дверима стояла Катя.

Вона кокетливо посміхнулася, подаючи Євгенові свою руку. – А ви куди зібралися? Гуляти, мабуть? А не візьмете самотню жінку з собою? А то мені погуляти хочеться, та нема з ким… – манірно повела плечима Катя. – Я тільки сумочку прихоплю. Чекаєте, так? – не чекаючи відповіді, сусідка попрямувала на сьомий поверх.

Як тільки вона зникла, Софія з Євгеном не домовляючись, взялись за руки і мовчки побігли на вулицю.

Вони ніколи так швидко не бігали. Не завадили навіть підбори Софійки.

І тільки-но вибігши на вулицю і сівши в машину, вони заспокоїлися.

А потім, подивившись один на одного, почали реготати.

Вони сміялися до сліз і довго не могли зупинитися…

А потім поїхали в кіно і провели чудовий вечір удвох…

Сусідка Катя ще пару разів намагалася навести контакти з їхньою родиною.

Приходила по сіль, дріжджі, блендер, ще чимось.

Напрошувалась на чай, на обід, на побалакати.

Але Софія, стійко стояла на порозі і не пропускала нахабну сусідку всередину.

На все у неї була серйозна відповідь – блендер не працює, їй ніколи, чаю немає, солі дам багато – повертати не треба, вони їдуть, вони заслабли й таке інше.

Поступово візити настирливої ​​пані зійшли нанівець. І все заспокоїлося.

А вони ще довго згадували свій легендарний похід у кіно того вечора і сміялися.

А сусідку, до речі, Софія вже неодноразово бачила з молодою дівчиною, яка живе на восьмому поверсі.

Мабуть, Катя знайшла таки собі «подругу”.

А вірніше новий обʼєкт свого нахабства. І тій дівчині можна тільки поспівчувати…

Не дай Боже нікому таку Катю…