Олі та Ані було два з половиною роки, коли Олю вкрали. Вони грали в пісочниці, а бабуся сиділа на лавочці і говорила з подружками. До дітей підійшла якась жінка, поговорила з ними, взяла Олю за руку і повела. Олю так і не знайшли: ні поліція, ні батьки, ні бабуся, яка бігала районом, показувала Аню перехожим і питала, чи не бачили вони схожу дівчинку. Пройшло багато років.

Аня готувалася здавати ЗНО. Вона добре вчилася, але хвилювалася перед іспитом.

— Внучко, йди попий чаю, відпочинь трошки, — покликала Аню бабуся.

— Іду, бабусю. Аня поговорила із фотографією сестри, попросила бути з нею під час іспиту. Вона часто так робила, бо в глибині душі відчувала, що сестра жива і чекала на зустріч з нею. Аня одягла шкільну форму та пішла на іспит. Біля входу до школи до Ганни підійшов якийсь хлопець.

— Леро, що така гарна сьогодні? Убралася для іспиту?

-Я не Лера, вибачте.

-Хоч на іспиті не жартуй. Гаразд, я побіжу, удачі тобі, — сказав хлопець і пішов. На вході школу у всіх перевіряли паспорти. Перевіряюча жінка подивилася на Аню і сказала: — Дівчинко, ти ж щойно увійшла.

— Ні, я тільки-но прийшла. Її пропустили. Аня зрозуміла, що це з Олею її плутають. Таких збігів не буває.

Їх розсадили за аудиторіями. Той хлопець сидів за нею.

-Не хвилюйся, прорвемося! — сказав він. Вона екзамен склала не так добре, як очікувала. Але це на той момент не було важливим. Вона знала, що має шанс знайти сестру. Після іспиту вона вийшла у коридор.

До неї підійшов той хлопець і став ставити запитання. Раптом вона почула дзвінкий голос, такий схожий на неї. Час зупинився.

— Гей, Костику!

Мене не було півгодини, а ти вже знайомишся з іншими дівчатами? Аня та Костя повернулися.

-Ого, — свиснув він.

– Ти? Хто ти? Я ніби дивлюсь у дзеркало, — сказала Оля-Лера.

— Я Аня. Ми сестри-близнята.

— Але… я єдина дитина у мами.

— Вона тебе вкрала, коли нам було по два з половиною роки. Ми тебе так довго шукали…

-Мамо … а батьки … де наші батьки?

— Вдома. Будь ласка, ходімо додому. Ми так довго чекали на цю зустріч.

Оля погодилася. Вони пішли додому.

— Спочатку ти зайди, щоб бабуся не злякалася, — сказала Оля Ані.

— Бабусь? Де ти? Я тут декого зустріла… вона чекає у під’їзді.

— Оля? Це Оля? – відчула бабуся серцем. Коли Оля побачила бабусю, вона згадала ті моменти дитинства, що їх провела з ними. Увечері батьки повернулися. Сім’я возз’єдналася.

Аня почала жити на два будинки. Вона не покинула жінку, яку вважала мамою, але не знала, як до неї ставитися.

КІНЕЦЬ.