У дитинстві у мене було незвичайне хобі: я збирала різні дрібниці – «будь-яке барахло», як любили говорити мої батьки. Палички від морозива були моїми фаворитами.

Зібравши чимало, я вирішила створити щось особливе. Так народилася ідея містка через струмок неподалік нашого будинку.

Якось, озброївшись клеєм та паличками, я вирушила до струмка. Там, зосереджено і захоплено, я почала своє “будівництво”.

Кожна паличка, кожен вузол був зроблений з любов’ю та турботою. “Ти впевнена, що це вистоє?” – сумнівався тато, коли побачив мій проект. “Так, тату, у мене є план”, – впевнено відповіла я.

З роками мій місток став місцем сімейних прогулянок. Щоразу, коли ми приїжджали до села, то перевіряли його стан, переконуючись, що він не потребує ремонту. “Пам’ятаєш, як ти сумнівалася, що він протримається хоча б рік?” – посміхаючись, казав тато.

“А тепер подивися, він все ще тут, і навіть птахи обожнюють його!” – Відповідала я, пишаючись своїм творінням.

Місток став символом завзятості та креативності, нагадуванням про дні мого дитинства, проведені серед природи та фантазій. Він зберігав у собі спогади про беззавітну дитячу віру в мрії та можливість творити чудеса своїми руками.

Тепер, коли я стала дорослою, ці прогулянки наповнюють мене ностальгією та умиротворенням, нагадуючи про те, як важливо зберігати в серці тепло дитячих спогадів та віру у власні сили.