З мамою чоловіка я старанно підтримувала нейтрально-ввічливі стосунки, хоча вона своєї антипатії до мене не думала приховувати, навіть за ширмою ввічливості. Основна її претензія, що я, стара, захомутала її хлопчика. Так, я старша за чоловіка на цілих п’ять років, уявляєте? Мені зараз тридцять шість років (мене це не бентежить).

У шлюбі ми з чоловіком вже шість років, у нас двоє дітей – синові п’ять років, дочці рік. Живемо ми у квартирі, яку я купила собі ще до шлюбу. До речі, цей момент маму чоловіка теж не влаштовував, їй не подобалося, що син у прийми подався та ще й до іншого міста переїхав. До цього він жив з мамою та сестрою, забезпечуючи обох, а тут я – ось яка невдача.

Познайомилися ми з чоловіком, коли він приїхав до нас у філію у відрядження. Не скажу, що це було кохання з першого погляду, але досить швидко ми порозумілися. Різниця у віці ні його, ні мене не бентежила. За плечима у нас не було попередніх шлюбів та дітей.

Він переїхав до мене, близько року пожили разом, а потім оформили стосунки. Свекруха до останнього не могла змиритися з вибором сина, пророкуючи нам швидке розлучення, навіть коли вже у нас завився син. Відносини у нас з мамою чоловіка були прохолодні.

Я намагалася не їздити до свекрухи у гості, як і вона до нас. Зазвичай чоловік возив сина показувати мамі, внучку наживо свекруха побачила лише пів року тому, раніше я не відпускала, надто маленька була. В принципі, такі стосунки на відстані мене влаштовували, я ніколи не ставила перед собою завдання подобатися свекрусі, в надто свідомому віці я виходила заміж. Свекруха зі мною дружити теж не рвалася.

Від того несподіваніше звучала новина, що на День Народження сина мати чоловіка вирішила приїхати до нас. Не скажу, що я була категорично проти, але сама ініціатива насторожувала. Як виявилося, не дарма.

З перших днів у гостях мама чоловіка почала голосити, як мені складно одній із двома дітьми. Непросто, так, але я не скаржусь.

Тим більше мені допомагає чоловік і моя мама. Та й старша дитина вже досить доросла, з нею вже набагато менше проблем, ніж рік тому. Про це я свекрусі сказала, але вона не вгамувалася.

Передбачалося, що гостюватиме вона в нас тиждень, а потім поїде додому. Я цього дня чекала з нетерпінням, надто нав’язливою мені здавалася присутність мами чоловіка. Вона старанно лізла мені під руку і в домашньому господарстві, і у догляді за дітьми.

Мені вартувало великих зусиль не зриватися на неї, умовляючи себе, що це вона з кращих спонукань, хоче просто здатися гарною людиною, надолужити роки коли не допомагала, та й взагалі скоро вона поїде.

Проте їхати свекруха не збиралася. Точніше, збиралася, але лише за речами. Цю тему вона порушила сама за день до від’їзду. Розмову завела здалеку.

– Ремонт би вам, звичайно, не завадив, так. А квартирка гарна, простора. Там з однієї кімнати можна зробити дві, ви про це не думали? Дітей розселяти колись доведеться.

– Нам до розселення дітей ще дуже далеко. Потім, можливо, поміркуємо. Та й з ремонтом поки що почекаємо. Ось я вийду з декрету, там вже й подивимося, – нейтральним тоном відповіла я, але якось неприємно пробіг холодок.

Свекруха вислухала мене, а потім сказала, що вона вже вийшла на пенсію, тому може взяти турботу про дітей на себе, щоб я швидше вийшла на роботу.

– Зараз ніхто нікого не чекає в кар’єрному плані. Трохи затримаєшся, як на твоє місце вже взяли людину. У тебе мама ще працює?

Ну от, а я вже на пенсії, можу допомогти. І з онуками хоч насиджуся, бо я їх майже й не бачила.

Чоловік здивувався і запитав, як вона собі це уявляє, адже ми живемо у різних містах.

– Переїду до вас, місця у вас вистачає.

Так питання за питанням ми з’ясували, що сестра чоловіка перебуває в цікавому становищі, а ще три місяці вона вже як заміжня.

Тільки це не надто афішують, щоб уникнути непотрібних чуток. Чоловіка навіть до відома не поставили, що сестра вийшла заміж і чекає дитину. Але це дрібниці, як мені здається.

Основна проблема в тому, що жити молодим нема де. До батьків нареченого сестра не хоче до істерики, на орендовану квартиру потрібні гроші, а з тещею зять не уживається, молоді скандалять через це регулярно. Ось дбайлива мама і вирішила, що заради щастя дочки вона має залишити їй нерухомість, а сама перебереться до нас. Вона чогось вирішила, що цей варіант влаштує всіх.

Я, звичайно, сказала своє категоричне “ні”. Жити під одним дахом з мамою чоловіка тільки для того, щоб сестра, яку я бачила один раз у житті, змогла влаштувати свою долю? Ні дякую. Мене ця картина миру не влаштовує. Потрібно було спочатку думати, а потім вже розмножуватися.

– Ну от не всім пощастило квартиру до шлюбу придбати, – отруйно промовила свекруха, з якої після моєї відмови злетіла маска добродушності.

– Так мені й не щастило. Я на цю квартиру заробляла своєю працею. Так буває, ніхто нікому нічого не винний. І кожний заробляє на своє життя сам.

Поїхала свекруха від нас невдоволена мною і скривджена на сина. Вони на кухні майже всю ніч перед її від’їздом з’ясовували стосунки. Вона намагалася його вмовити, тиснула, що він у своїй сім’ї слова немає і я його під каблук загнала, плакала… Але чоловік у мене молодець, на таку нісенітницю не ведеться.

Не знаю, як там сестра буде вирішувати свої проблеми, але точно не за мої кошти.

КІНЕЦЬ.