– Віка, ти що, зібралася на курси йти? Мені коли Павло сказав, я дуже здивувалася… Де ти і де манікюр?

Ти ж нічого робити не вмієш! Який із тебе майстер манікюру? Гроші на вітер викинеш і все, тим більше сама не працюєш, гроші чоловік дає…

Краще б у магазин продавцем влаштувалася, і то більше толку було. Хоча, ти і там не впораєшся.

Там спритною треба бути та кмітливою. Як розвести на покупки людей, та обманути при можливості.

Ти не зможеш. Занадто вже некваплива і повільна. Нічого не можеш. І де він тебе відкопав таку невміху…

— І вам гарного дня та настрою, Світлано Михайлівно! Знаєте, а я ж не питала нічиєї думки. Це ми з Павлом самі вирішимо, куди й навіщо мені йти.

— Ти дивися, заспівала як… Взагалі-то, Павло мій сину, і все мені розповідає, не забувай про це. Йому важлива моя думка, на відміну від тебе.

Я поганого ніколи не пораджу! Не варто тобі даремно гроші витрачати, краще Павлу курточку нову купите, а то ходить не зрозумій у чому…

Коли свекруха пішла, Віка видихнула. Ну що за людина, все їй не так і не те! І навіщо Павло їй розповів про ці курси, питається… Буде тепер діставати…

– Павло, у мене прохання. Будь ласка, не треба мамі розповідати про мене нічого. Якщо не важко…

Павло запевнив, що слова більше не скаже про неї. Віка заспокоїлася.

Вона успішно закінчила курси та пішла працювати в салон. Спочатку було складно, незвично, але потім увійшла до смаку. З’явилися постійні клієнтки і Віка вирішила відкрити свій кабінет.

Знайшла недорого приміщення в оренду, купила необхідне обладнання за свої гроші, які вона відкладала із зарплати.

Свекруха, як не дивно, більше нічого не питала і взагалі зникла кудись. Віка була лише рада цьому.

Радість була недовгою. Світлана Михайлівна з’явилася. Налетіла до Віки в її робочий кабінет, де вона консультувала клієнтку.

— Ого, непогано ти облаштувалася тут… І клієнти є, треба ж… Несподівано…

— Здрастуйте, Світлано Михайлівно! Яким вітром? Як мене знайшли?

— Павло сказав адресу. Я йому поскаржилася, що мій майстер по нігтях занедужав, а до незнайомих не хочу йти. Він розповів, де ти працюєш.

Я, звичайно, не ризикну тобі довірити свої руки, проблем не оберешся потім, ти ще недосвідчена… А я тільки приїхала вчора, до сестри в гості їздила, якщо ти не знала…

— Знаєте, Вікторіє майстер від Бога! Я не натішуся, дуже якісно робить, і красиво! Даремно ви переживаєте, — відреагувала клієнтка.

— Ой, ні, дякую, попитаю у знайомих координати досвідчених майстрів… Сподіваюся, ти хоч не в мінус тут сидиш? Оренда, комуналка, податки, на все гроші потрібні.

— Не хвилюйтеся, на все вистачає.

Світлана Михайлівна знизала плічком і вийшла.

Віка ввечері накинулася на чоловіка

– І навіщо ти дав мою адресу? Прийшла, наговорила всякого при клієнтці, навіщо це мені треба?!

— Я думав вона до тебе звернеться, сказав, що ти добрий майстер… Вона й пішла…

Перед Новим роком від клієнтів відбою не було. Віка працювала з ранку до вечора і їй подобався такий насичений графік. Втомлювалася звичайно, але це нічого, зате нових клієнтів багато, і грошей заробить.

– Віка, привіт! Слухай, я сама зняла вдома нігті, так і не знайшла майстра нормального. Подруга запросила мене в гості на Новий рік, ви ж не кличете з Павлом, а сама я не напрошуюсь, таки я культурна людина, — Світлана Михайлівна знову налетіла до Віки в розпал робочого дня. Віка прибирала в кабінеті та чекала на клієнтку.

— Мені треба зробити манікюр і гелем нігті покрити. Ти ж руку набила вже, сподіваюся,  зможеш якісно зробити? Післязавтра вже свято, я нікого не знайду з майстрів.

— Вибачте, але в мене все розписано аж до вечора тридцять першого грудня… Та я й не наважусь зробити вам, раптом щось не сподобається, потім усе життя дорікатимете мені…

— Хм… Невже не знайдеться для рідної свекрухи кілька годин вільних? Не повірю, що в тебе зовсім немає часу… Увечері сьогодні можеш зробити, коли піде остання клієнтка!

— Увечері у нас плани з Павлом, не можу…

– Які ще плани? Павло нічого не казав! І взагалі, май совість! Скасуй комусь запис, скажи, занедужала чи ще що! Справді!

— Знаєте, весь час ви мене ображали, сумнівалися у моїх здібностях, а тепер напрошуєтеся, як нічого не було! Хіба так можна?!

– А що робити? Моя майстриня не хоче мене брати, каже, я примхлива і складна жінка. Нісенітницю несе якусь… Ну куди я з такими нігтями піду! Гаразд, зізнаюся… До подруги брат приїхав, хоче зі мною познайомитися… Приємний такий чоловік, я бачила фото…

Розумієш, це мій шанс знайти чоловіка чи просто завести стосунки… Хочеться йому сподобатися…

Віка зітхнула. А може, справді шанс… Для них з Павлом… Якщо у свекрухи все налагодиться з тим чоловіком, може вона перестане лізти до них і займеться своїм особистим життям?

— Ну, гаразд, Світлано Михайлівно! Так вже й бути! Завтра вранці приходьте раніше, годинок о сьомій…

– Дякую, Віка! Прийду…

Свекруха залишилася задоволеною роботою Віки.

— Ти дивись, і справді добре зробила… Мені подобається! І довжина, і форма нігтів… Здорово, я тепер до тебе ходитиму весь час! І якісно і безкоштовно!

— Щодо безкоштовно ви поквапилися… Ось вартість написана у прайсі. Це моя робота, і вона коштує грошей. До інших майстрів ви ж не ходите безкоштовно?

– Віка! Як не соромно з мами чоловіка брати гроші? А я ще хотіла подругу до тебе направити, говорю, невістка якщо добре зробить, до неї ходіть, навіщо платити незрозуміло кому… А ти ось як, значить…

— А вам не соромно було брати з нас квартплату, коли ми у вас жили спочатку? Не соромно було мене невміхою називати? Ще й на халяву подруг хотіли підтягнути? Здорово ви вигадали, нічого не скажеш!

— То це ж на користь вам пішло! Ви знайшли квартиру, переїхали, ти назло мені вивчилася і стала добрим майстром… Дякую сказати повинні за таку допомогу! Я ваш мотиватор!

— Хитро ви все перевернули! Все, до мене людина зараз прийде, треба працювати! Платіть та йдіть!

Свекруха кинула гроші на стіл і пішла.

Повернувшись увечері з роботи, Віка розповіла про прихід свекрухи чоловікові.

– Віка, так не можна було робити… Навіщо ти взяла з неї гроші? Звичайно, я все знаю вже, мама подзвонила в сльозах, мені соромно за тебе …

– Тому, Павло. Щоб не кортіло ходити на халяву. Вона ще й подругу хотіла привести. Безкоштовно, щоб я працювала. Ні, так не піде.

– Яка ж ти меркантильна стала… Ось що гроші з людьми роблять! Так скоро ти і з мене гроші брати почнеш за те, що готуєш чи прибираєш… Не чекав від тебе!

Правильно мама казала, що не треба було тобі на ці курси йти, зовсім змінилася ти від своїх грошей…

— Павло, ну що ти несеш? Совість просто мати треба! Це твоя мама меркантильна, а не я! Ось бачиш, ми з тобою вже сваритися почали… Одні проблеми через неї…

– Та це ти проблемна! Досить, набридло! На шиї у мене сиділа скільки, курси оплатив, тепер тебе вдома вічно немає, їсти нічого, ніколи тобі готувати, грошей теж не бачу, який толк від тебе, не розумію?

— Ти ж сам мене не пускав працювати, ревнував… Потім угамувався хоч. А тепер я меркантильна і толку від мене немає? Ось це новини… Бачу, що матінка тебе обробила…

А знаєш що, йди ти зі своєю мамою куди подалі! Я йду!

Віка спішно покидала у валізу необхідні речі і пішла. У готель, неподалік роботи. Їй було дуже прикро. Жодної підтримки від чоловіка, одні докори…

За два роки сімейного життя така сварка була вперше. І все через Світлану Михайлівну.

На другий день Павло подзвонив перший. Віка очікувала почути вибачення, але на її величезне здивування почула зовсім інше:

– Віка, я не зміг тобі вчора прямо сказати… Коротше, у мене є дівчина, ми любимо один одного… Я подам на розлучення. Ділити нам нічого, нічого не нажили спільного.

Я тобі й грошей, то дав на курси тому, щоб у тебе робота була грошова, тепер ти не пропадеш.

Речі можеш прийти забрати, коли зручно. Сподіваюся, ти знайдеш орендоване житло швидко. Ну, отак буває, що поробиш… Закохався я й усе…

Віка застигла від почутого. Так, він змінився сильно останнім часом, а вона так була захоплена роботою, що особливо не звертала увагу на чоловіка.

– Добре, я зрозуміла тебе. Сподіваюся, твоя нова дівчина не меркантильна, як я, і ви з мамою будете щасливі!

Новий рік Віка відзначала у подруги. Настрою не було, тому вона трохи побула і пішла до готелю, в якому жила, поки шукала орендовану квартиру.

Розвели їх швидко. Світлана Михайлівна, як не дивно, була не рада цьому. Вона зателефонувала сама.

– Віка, я в шоці якщо чесно. Павло приховував до останнього, що ви розлучилися. Кого він там знайшов, цікаво?

— Тепер — то ви щасливі, напевно, позбулися нелюбимої невістки, меркантильної такої… Я теж рада, що не бачитиму вас і  не чутиму, Світлано Михайлівно! Ви дуже важка людина.

– Віка, а можна я до тебе прийду на роботу? Ми ж тепер ніхто один одному? Знаєш, а я зустрічаюся з братом подруги… Він такий приємний чоловік, і мені здається, я стала добрішою і кращою. Мені тепер цікаво жити.

Віка була здивована таким поворотом. Вона дуже сумнівалася, що свекруха стала іншою людиною.

Світлана Михайлівна справді стала заходити до Віки у гості. Вона стала постійною клієнткою, розповідала про свої стосунки, і часто скаржилася на сина та його нову пасію.

— Ти уявляєш, ця Катя така нечупара, вічно безлад, їсти нічого, сидить у телефоні постійно, їсть чіпси… І що Павло в ній знайшов! Ти набагато краща була… І порядок був, і готувала смачно, і гроші он заробляєш…

— Ага, а тоді ви мені зовсім інше говорили… А ще я меркантильна, ви забули? До речі, у мене ціна підвищилася на послуги, ціни зростають на матеріали.

— Ех, Віка, та хіба ж це меркантильність… Он Катя вимагає від Павла новий телефон, та поїздку на море, а вони ж не одружені навіть, важко подумати, що далі буде… І мене визнавати не хоче, така хамка, а Павло мовчить…

Віка засміялася. Нічого не змінюється… Яке щастя, що вона вирвалася із цієї сім’ї ! Життя все розставить на свої місця.

За кілька років Віка відкриє свій салон, вийде заміж, народить сина. Її колишній чоловік буде щасливий з Катею, яка народить дочку і «витиме з нього мотузки».

Світлана Михайлівна переїде до брата подруги до іншого міста. Нову невістки так і не зможе прийняти та полюбити. Бо надто вже вона меркантильна.

КІНЕЦЬ.