Свою свекруху, Жанну Миколаївну, я називала тільки Жабою. Витрішені очі, блякле волосся, і навіть вимова, що нагадує квакання — все це викликало мерзенну асоціацію. А ще Жанна Миколаївна любила зелений колір у одязі.

Пахло в хаті у свекрухи огидно – чи то старістю, чи вогкістю. Болотяний запах вбирався навіть у одягу. Я ненавиділа свекруху, але не могла дати їй відсіч, навіть коли літню жінку міцно заносило.

– Ти нарощуєш нігті в салоні? Це ж коштує безліч грошей – засуджуюче вигукувала стара дама. Андрій на це тільки посміювався, просив мене не зважати на слова матері. Але потім все ж таки акуратно помітив, що манікюр я могла б робити і сама. Мені було неприємно, але я проковтнула це.

Коли в сім’ї було вирішено замість іпотеки підзбирати кілька років, але купити трикімнатну квартиру без боргів, у нас з Андрієм почалася важка фінансова пора. Свекруха великодушно запропонувала пожити в неї. Я, звичайно, чинила опір, як могла, але здалася під натиском коханого чоловіка. Він майже благав мене:

– Світланко! Потерпи трохи. Я й сам розумію, що мама стара, складна людина, але давай потерпимо. Зате через два роки у нас буде своя власна простора квартира!

Я неохоче погодилася. Мою однокімнатну дошлюбну квартирку було прийнято рішення здавати, а потім продати, щоб додати до загальної суми.

Почалися лихоліття. У сім’ї працювали ми обидвоє.Інколи я приходила додому пізніше, але Андрій із матір’ю чомусь все одно від мене щось чекали вечері. Чоловік з усмішкою називав мене «маленькою ледаркою», коли я валилася з ніг від втоми. Зарплату я при цьому приносила майже таку саму, як він!

– Ви нерозумно витрачаєте гроші! – Якось вигукнула свекруха, розгрібаючи пакети, які принесла я з магазину. Вона виймала звідти фрукти, гарне м’ясо, мій улюблений сир. І продовжила:

– Давайте, діти мої, я вестиму бюджет і робитиму закупівлі! А то, я відчуваю, ви ще довго збиратимете. Андрій, дай мені картку. І готуватиму я. А то моя невістка, дивлюся, зледащилась.

Я вже хотіла обуритися, але чоловік швидко випередив мене.

– Мамо, це чудова ідея! Ти завжди вміла заощаджувати. У нас зі Світланою це ніколи не виходило.

Я справді багато працювала. Деколи не було можливості пообідати або навіть випити кави. Приходячи додому, я бачила на столі не ту їжу, до якої звикла. Свекруха готувала шматок смаженого чи відвареного м’яса, зрідка рибу. А мені покладався рис, якийсь неприємний жирний суп і хліб.

– Ми, жінки, і на каші потерпимо, так, невісточко? – весело вигукувала Жанна Миколаївна. Але мені було не весело. Мені було тяжко без улюблених фруктів, сиру.

– Ні-ні і ні, Жанно Миколаївно! Так річ не піде. Мені теж потрібне м’ясо, овочі. Вам виділяється достатньо грошей на господарювання. Не треба на мені заощаджувати!

Свекруха підібгала губи і розплакалася. Анджей обійняв матір і попросив за мене вибачення! Потім продовжив трапезу- шматок яловичини, який приготувала йому Жанна Миколаївна, був чималим.

Це були важкі два роки для мене, часом просто нестерпні. Часом я навіть подумувала розлучитися, але в усьому крім стосунків із матір’ю, Анджей був бездоганним чоловіком. Я кохала його. І нам потрібно було купити квартиру і переїхати нарешті!

І цей час настав! Моя однокімнатна квартира була продана дуже швидко, та ще й за дуже вдалою ціною. Трикімнатне житло незабаром було знайдено. Як же я мріяла про цей день! Ми нарешті заселимося в новий будинок!

На саму угоду я не поїхала. Та моя присутність і не потрібна. Адже нерухомість, куплена будь-яким із подружжя, автоматично ставала спільною власністю.

Все пройшло гладко. Незабаром чоловік зателефонував і сказав мені про це. Я була така щаслива! Треба добре відзначити покупку! Заради такої події я була готова весь вечір усміхатися до Жаби. Це було нескладно, адже й сама Жанна Миколаївна була у чудовому настрої.

– Радієте, що нарешті позбавитеся нас? – весело, зі щирою усмішкою спитала я. Це був жарт, і Жанна Миколаївна зовсім не образилася:

– Ну що ти, Світланко. В мене інша радість! Хіба Андрійко тобі не сказав? Це, звичайно, ваша квартира, але документи Андрій оформив на мене!

В очах у мене потемніло. Глянула на чоловіка, той опустив очі у тарілку і щось пробубнив.

– Ми із сином вирішили, що так буде краще. Та й родина міцніша, коли оформлена квартира на сім’ю чоловіка! Не буде бажання дурість здійснити! – весело додала свекруха

Я повільно опустилася на стілець і відчула, як холодна невидима рука нещадно стискає моє серце.

КІНЕЦЬ.