Під час моєї випадкової зустрічі з колишньою однокласницею вона відразу здалася мені обтяженою якимось сумом.

У свої 35 років вона все ще непохитно полягалася на підтримку своєї свекрухи, вірячи в щасливі і гармонійні стосунки.

Вона завжди отримувала значну допомогу від матері свого чоловіка з їх трьома дітьми – допомога, яка, на її думку, надавалася вільно і охоче.

Ця підтримка була щоденною з того часу, як народився її старший, і включала всі можливі домашні клопоти – від догляду за дітьми до прибирання.

Візити свекрухи були постійними, а її жести, наприклад, принесення смаколиків для дітей завжди були продуманими.

Моя однокласниця звикла покладатися на цю підтримку , особливо у перші дні материнства, коли тягар виховання дітей здавався нестерпним без додаткових рук.

Проте всі її переконання похитнулися, коли вона зрозуміла, що її свекруха весь цей час відчувала себе обтяженою такими обов’язками.

Вона часто висловлювала скарги сусідці на те, як важко це їй давалося.

Це одкровення глибоко поранило мою однокласницю і призвело до конфронтаційного рішення відмовитись від підтримки, яку вона колись так цінувала.

Однокласниця зізналася мені у своїх почуттях від зради та образи, завданої матір’ю її чоловіка.

Я вислухала її, але так і не змогла остаточно дійти висновку: чи було виправдане її почуття несправедливості?