Нещодавно прочитала історію про те, що дочка проти розлучення батьків та вирішила написати власну. У шлюбі із чоловіком уже 23 роки, є двоє дітей.

Старшій дочці 22 роки вона поїхала вчитися на інший кінець країни з чоловіком. Молодшій дочці 19 років, вона теж живе у сусідньому місті, навчається у технікумі та винаймає квартиру.

Все життя терпіла чоловіка лише заради дітей. Він дуже егоїстичний, ревнивий і постійно зраджував мені. Поки перші роки жили, жила з його нестерпною мамою, яка з мене знущалася, кричала, принижувала, відбирала доньку. Нарешті, коли старшій було 2 роки, ми з’їхали на орендовану квартиру і жили там.

Тут і він показав себе з іншого боку. Можливо, він був не настільки поганим батьком та чоловіком, але для мене було достатньо коханок і того, що він змушував мене нехтувати своїм комфортом заради нього.

Я мала робити і одягатися тільки так, як йому подобається. Відмов він не приймав, тому я крутилася як білка в колесі. Маленькі і вічно хворіючі діти, незадоволена фізіономія чоловіка адже він не може у свій єдиний вихідний виспатися, нервова робота і вся робота по дому на мені.

Я просила його хоч би розвісити білизну, але це жіноча робота. Він же втомився та працює, а те, що я теж працюю, просто ігнорувалося.

Вся моя праця знецінювався, мовляв, чому ти втомилася, ти ж просто прибирала, прала, готувала та стежила за дітьми. Останньою краплею стало те, що він привів коханку до нас додому і навіть не виправдовувався, коли я прийшла.

Після цього я пішла з дітьми до батьків, але потім повернулася та пообіцяла до повноліття молодшої жити з ним. В ті часи було важко вирощувати дітей поодинці, і я терпіла багато років.

Півроку тому я зібрала дочок і сказала їм, що хочу розлучитися з їхнім батьком. Але Аліса та Катя (дочки) категорично заявили, щоб я навіть не думала про це. Їм потрібно оплачувати навчання (платить чоловік), за його ж гроші вони винаймають квартиру і живуть на своє задоволення, плюс старша донька хоче весілля через пару років і спонсоруватиме її батько.

Напевно, єдина перевага мого чоловіка в тому, що він добре заробляє та любить дітей. Я спробувала пояснити їм, що навіть після розлучення він залишиться їхнім батьком і забезпечуватиме їх, але вони ні в яку.

Кажуть, якщо розлучусь, то втрачу їх, і вони зі мною не спілкуватимуться. Та й куди мені, я вже не в тому віці, щоб йти від чоловіка (53 роки).

Я дуже люблю дітей, вони мій сенс життя, і я не хочу розривати з ними зв’язок. Але й прикро, адже вони знають, скільки мені довелося пережити і зовсім цього не визнають.

Що мені робити? І далі жити з некоханим чи піти?

КІНЕЦЬ.