Ліда поралася на городі, коли почула, що на подвір’я хтось зайшов. Жінка вирішила піти перевірити. – О, Таня, – здивувалася Ліда, побачивши у дворі сестру. – Чому не попередила, що приїдеш? – Вирішила зробити сюрприз, – відповіла Тетяна. Ліда помітила, що Таня якась таємнича і задумлива. – Ти чого така невесела? Щось сталося? – запитала Ліда. Тетяна витримала промовисту паузу і відповіла: – Нема з чого веселитися. – Що не так? – Здивувалася Ліда. – Все ж так було добре. І Таня все розповіла
Ліда народилася та виросла в селі. Після школи поїхала до міста вчитися. Батьки думали, що дочка там залишиться, але Ліда повернулася додому. Не прижилася в нових умовах, почувала себе там чужою.
Їй здавалося ненормальним, що люди довкола не знають один одного, не вітаються, постійно кудись поспішають. Ні житла у багатьох, ні города. Ніхто нікому не потрібен, нікому ні до кого немає діла.
Тож, отримавши диплом бухгалтера, дівчина поїхала до рідного села. Влаштувалася за фахом у місцеве лісництво, через рік вийшла заміж за місцевого тракториста Олексія і зажила спокійним сімейним життям. Незабаром сім’я збільшилася: спочатку народився син Олежик, потім донька Марійка.
Старший брат Ліди та молодша сестра Тетяна додому повертатися не збиралися. Брат поїхав на заробітки там і залишився, а Тетяна влаштувалась у тому самому місті і працювала продавцем у магазині.
Через кілька років Лідія та Олексій вирішили зайнятися фермерством. Купили трактор, до нього – плуг, культиватор. Чоловік сам ремонтував техніку, сам на ній працював: орав людям городи, привозив сіно, дрова.
Потім молоді фермери купили другу корову, завели поросят, курей, качок. Тепер у них з’явилася і земля. Садили капусту, буряк, картоплю. Помаленьку назбирали грошенят і купили ще одну корову.
Діти непомітно виросли, стали справжніми помічниками. Жити стало значно легше.
Батьки мріяли відправити дітей вчитися, збирали гроші, щоб у студентські роки син і дочка нічого не потребували. Все враховували: і харчування, і одяг, і витрати на квартиру. Щомісяця відкладали по декілька тисяч: як виходило.
І ось одного разу до цієї дружної, працюючої сім’ї приїхала в гості молодша сестра мами – Тетяна. З’явилася несподівано. Вся якась таємнича, задумлива. Раніше приїде і «тараторить» цілий день – розповідає про місто. А тут сидить, мовчить, слова з неї не витягнеш. Лідія запитала:
– Ти чого така невесела? Щось трапилося?
Тетяна витримала промовисту паузу і відповіла:
– Нема з чого веселитися, – в голосі чулися приреченість і втома.
– Що не так? – Здивувалася Лідія, – все ж так було добре. Давай, викладай…
Таня розповіла, вірніше… попросила грошей:
– Виручай, Лідо. Гроші потрібні. Дуже. Тисяч сто п’ятдесят. Надія лише на тебе. Допоможи, сестро!
– Ось тобі раз! Де ж я візьму такі гроші? Це ж не сто п’ятдесят гривень, не півтори тисячі і навіть не п’ятнадцять. Що щось серйозне сталося?
– Серйозніше нікуди, Лідо, – зітхнула Тетяна.
Лідія не стала набридати сестрі розпитуваннями, тим більше, що та не поспішала розповідати.
Господиня пішла за водою і весь цей час думала: «Знову її міський, чоловік, щось накоїв, не інакше. Не чоловік, а непорозуміння.
Говорила ж, щоб не виходила за нього – безглуздий він. Не послухалася. Кохання у неї бачите. Минулого року машину заклав.
Родинв допомогла – викупила… І зараз, мабуть, те саме. Він, значить гуляє, а ми – розраховуйся! Збирали-збирали дітям на навчання, а Таня приїхала, і їй одразу – сто п’ятдесят тисяч віддай! Ще й не поверне, як завжди».
– Ну то що, Ліда? – Почула Ліда, – дасте? Я поверну, – запитання сестри повернуло Ліду в реальність.
– Ні, – відповіла старша сестра, – не дамо. У нас таких грошей зроду не було. Ти думаєш, раз у нас господарство, то грошей – кури не клюють. Ан, ні – клюють, та ще й як! Щодня їсти просять! І не лише вони: вся живність без їжі не може.
А трактор та машина? Вони не водою заправляються! Тільки встигай гроші на заправці діставати… Ось і рахуй, скільки на господарство треба грошей. А ще ми є. І нам їсти хочеться. І в теплі хочеться бути. І одягнутися, і розважитися. А це все – витрати. Тож, Таня, зайвих грошей немає.
– Я так і знала, що не допоможеш! – Тетяна надула губи, – що ж ти за сестра така?!
– І правильно – ніяка, – парирувала Лідія.
Таня мовчки почала збиратися. На її обличчі було стільки образи, що Ліда не стрималася.
– Добре бути безвідповідальним. Загуляв, заліз у борги – і пішов до родичів просити. І вони найчастіше допоможуть. А от якщо не допоможуть один раз, потім інший – можливо своя голова почне працювати, хоч щось розуміти…
Тетяна не дослухала. Вискочила з хати, голосно закривши двері, стрибнула в машину і поїхала.
– Чудово живе моя сестричка – подумала їй услід Ліда, – раз на машині катається …
Незабаром із міста дійшли чутки, що чоловік Тані набрав кредитів, а розрахуватися не може.
– Цікаво, чим могли допомогти сто п’ятдесят тисяч у такій ситуації? – подумала Лідія, дізнавшись про це.
– Тільки боргів би побільшало. Хоча… навряд чи Тетяна мені їх повернула б. Не вперше. Так що, все правильно зробила …