Син Маргарити Петрівни Сергій вирішив одружитися. Всій сім’ї було сказано, що наречену привезе знайомитися!

Познайомився він з Іриною в інтернеті. Ні, не по оголошенню звісно. Просто у групі про тваринок вони спілкувалися, коментарями, думками обмінювалися і сподобалися один одному.

Почали переписуватись, а потім виявилося, що й живуть вони близько один від одного. Стали зустрічатись.

І ось настав день знайомства. Мати з батьком як годиться стіл накрили. Сестра прийшла ще і старший брат…

І ось пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла тендітна висока дівчина в темно-синій сукні. Світле волосся зібране в пучок, нігті коротко підстрижені, косметики мінімум. Вся така скромна, натуральна…

Все пройшло ніби як добре.

Молоді поїхали. Вирішили поки що пожити разом, а потім і розписатися.

Весілля теж вирішили зробити скромне. У дівчини батьків немає, тільки тітка далеко в Карпатах живе.

Матері з батьком дівчина дуже сподобалася і братові теж. А ось сестра!

Як тільки двері за ними зачинилися, тут і почалося

Вона почала критикувати майбутню родичку.

-Де Сергійко тільки й знайшов її?! Сам напевно з нею ще більше схудне!

-Ну ти по собі не дивися, – одразу вона отримала вона відповідь від старшого брата з приводу зайвих кілограмів.

-І фарбуватись не вміє. Як можна такою ходити, що він у ній знайшов? А ім’я?! Не люблю Ірин! Добре хоч весілля не одразу. Поживуть та й розбіжуться. Напевно, і готувати не вміє вона!

-Ну, ти зате вмієш. Розгодувала всю свою сім’ю, – знову відповів їй брат.

-А ти чого її захищаєш?

-Це вибір Сергія, добре, що в тебе розуму вистачило при них все це не казати.

-А то що?

-Перестаньте, – втрутилася мати.

– Час покаже, може, й сам від неї піде, або вона від нього. А якщо добре їм – хай живуть.

-Та ви що, не помітили, що в неї зелені очі! Точно, окрутила його! Кажу вам!

-Перестань. У нашого батька теж очі зелені. І що? – засміявся брат.

Час ішов. Молоді жили у квартирі Ірини, яка залишилася їй від батьків. Виявилося, що Ірина, прекрасна господиня, і будинок у чистоті, і готує смачно.

Живуть і розбігатися не збираються. Ірина навіть відправила Сергія вчитися.

Не все ж таки час йому на будовах працювати. Сама добре заробляє. Мати з батьком за сина раді – пощастило. Ірина дівчина серйозна, мало зараз таких знайдеш.

Та й Сергію поблажок не дає. А то любив раніше з друзями розважатися. А тепер ще й кота завели – якогось дорогого і породистого взяли.

-Ось уже й кота завели. Живуть, а ми на весіллі погуляти не можемо, і вам онука не народжують, – знову заспівала сестра батькам. – Треба у них запитати чому дітей не народжують, може вже до Сергія понаробила, а він вірить їй.

Мати таки не витримала і наступного їхнього приїзду одразу й запитала про дітей.

-А ми якраз вам і хотіли повідомити, що дитину вже чекаємо. Через тиждень розпишемося і буде у нас справжня сім’я. Весілля буде в кафе, тільки ви і тітка Ірини. Вона спеціально приїде. А потім ми їдемо з нею.

-Як же, синку, ти поїдеш на все чуже?!

-Мамо, у нас все спільне. Ми весь цей час гроші збирали. Не турбуйтеся за нас. Влаштуємося, покличемо в гості.

-А кота куди?

-Ми його із собою візьмемо. Він наш. А що ви хотіли собі взяти його?

-Ні. Тато не любить котів. Просто запитала.

Пройшло скромне весілля. Молодята збиралися в дорогу.

Тітка виявилася жінкою гарною, батькам дуже сподобалася. За Ірину, як мати переживає.

Та вона і так їй, як мати, виховувала її з семи років, як її батьків не стало.

Зараз Ірина і Сергій так і живуть у Карпатах. У них зараз двоє дітей. Батьки до них приїжджають. Та й брат із сестрою були.

-Ось яка вона, відвезла Сергія, – жартує старший брат Сергія до сестри.

-Та гаразд. Я ж їй нічого не говорила. Тільки вам. Беру усі свої слова назад. Нормальна вона. Дуже хороша. Пощастило Сергію…

-Так. Пощастило. І нам пощастило. У гості можна їздити. Вперше таку красу побачив. Ліс, річечки, гори… Так і залишився б там жити.

-Ти переїжджати зібрався?

-Поки що ні. Але подумаю…

-Якщо поїдеш, то я з тобою!

-Все кинеш і поїдеш?

-Ну, своїх треба вмовити. І батьків, не залишати ж їх…