Заміжня я пробула майже чотири роки. Понесло мене туди від великого, світлого і чистого кохання, про яке співають так багато пісень, знімають так багато фільмів і пишуть так багато книг. Життя здавалося бочкою малинового варення – я кохаю і кохана, на носі весілля, а переді мною тільки світле майбутнє з найпрекраснішим чоловіком.

Навіть побут не одразу зміг остудити мою гарячу голову. Я не помічала якихось дрібниць, була непристойно щаслива, а коли тест показав дві смужки, думала, що вибухну від емоцій, що переповнювали мене. Два з половиною роки мого шлюбу пройшли в романтичному стані.

А потім мій вигаданий світ почав розбиватися об каміння суворої реальності. Другий рік декрету став роком неприємних відкриттів. Виявилося, що вдома у мене купа обов’язків, а ось прав ніяких. Зрозуміло, що це ще й результат моєї ж поведінки, сама чоловіка розпестила фразами, типу “та ти відпочивай, я сама все зроблю”. Ось він і відпочивав.

Чоловік зовсім не цікавився дитиною, вільний час вважав за краще проводити на дивані або за комп’ютером. На будь-яке моє прохання лунала тирада, що він взагалі працює цілими днями, а я вдома сиджу, тому допомагати він мені не збирається.

– А нащо ти мені тоді взагалі потрібна? Я, виходить, і працювати повинен, а потім ще й у хаті порядок наводити, доки ти своїми справами займаєшся? Чи не знахабніла ти, кохана?

Свекруха повністю підтримувала сина, постійно вказуючи мені, що жіночі справи має робити виключно жінка, не перевалюючи їх на когось ще.

– У чому тобі допомагати? Машинка сама пере, мультиварка готує, а пропилососити та підлогу протерти пів години часу. Було б з чого втомлюватись! Ось раніше була інша справа – і прали руками, і біля плити цілий день, а потім віник у руки й вперед. І в думках не було чоловіка просити чимось допомогти після роботи.

Я терпіла і переконувала себе, що насправді це я не права. І терпіла б далі, якби не дізналася, що чоловік завів стосунки на стороні. Спеціально я не шукала, не виглядала і взагалі не думала в цьому напрямку, але соцмережі послужливо мені все показали.

Це стало останньою краплею, що прорвала греблю. Рожеві окуляри змило остаточно, разом із тією милою поступливою дівчинкою, яка їх носила. Увечері після роботи чоловік побачив у коридорі сумки із речами. Це я збиралася переїжджати до батьків.

Було довге з’ясування стосунків, де мене переконували, що біс поплутав, ні до чого руйнувати сім’ю, а розумна баба взагалі б просто промовчала, з родини чоловік не йшов. Але я сказала, що надто себе поважаю, щоб підбирати недоїдки, а в моєму розумінні ділити чоловіка з коханкою саме так і виходить.

– Ах, ти дуже горда, як я подивлюся? Ну-ну, подивимося, як ти тепер заспіваєш, – припинив зображати із себе джентльмена чоловік.

Після цього він зробив усе, щоб його зарплата була на сто гривень вищою за мінімалку, хоча отримує він нормально, просто в конверті. Ось із цієї мінімалки аліменти й були призначені. Виходить там така сума, що навіть кумедно.

– А ти як хотіла? Кинула чоловіка, а він тебе повинен забезпечувати? А це вже ні, – посміхається колишня свекруха.

Ніяк я не хотіла. Він не мене має забезпечувати, а свою дитину. До того ж кинула я його не просто так від нудьги, він мені зраджував. Але кому я це поясню?

Зараз я з дитиною живу у своїх батьків, вони мені дуже допомагають. Я вийшла на роботу, бо бабуся погодилася посидіти з дитиною, із садом у нас проблеми. Думаю, що наступного року вже візьму квартиру в іпотеку.

Якщо колишній чоловік та його матуся розраховують, що своїми копійчаними аліментами знищили моє життя, то вони дуже помиляються. Проте я тепер точно впевнена, що вчинила правильно, коли розлучилася. Цьому чоловікові не потрібна ні я, ні дитина. Головне потішити своє его.

КІНЕЦЬ.